Для батьків

10.10.2023 Стрес — це...

Стрес- це насамперед фізична й психологічна реакція тіла, яка допомагає нам краще впоратися з критичною ситуацією

У стані стресу наші м’язи напружуються, аби захистити тіло від імовірних травм. Коли загроза зникає, вони розслабляються і ми не відчуваємо дискомфорту. Але хронічний стрес може тримати м’язи в постійній напрузі, яка з часом викликає важкість і навіть больові відчуття по всьому тілу.

В Аптечці самодопомоги, створеної в межах Всеукраїнської програми ментального здоров'я Ти як?, заснованої за ініціативи першою леді Олена Зеленська, можна знайти вправи і техніки, які допомагають знизити напругу. Одна з таких вправ «Черепаха».

27.09.2023 Приємні емоції під час війни та пошук вдячності

Глибина переживання простих насолод у час війни — дуже висока. Ви зовсім по-іншому можете сприймати смак ранкової кави, смак свіжого хліба, обійми рідних. Знаходьте те, за що ви можете подякувати новому дню.

Всі, хто не виробив до війни правильну життєву філософію вдячності, мають прекрасну нагоду зробити це просто зараз.

5 простих вправ для практикування вдячності

• Ведіть щоденник вдячності.

Починайте кожну сторінку зі слів «Сьогодні я вдячна за…» і напишіть або намалюйте, за що ви вдячні. Коли пишете, за що ви вдячні сьогодні, то подумайте, як ця подія (чи людина) вплинула на ваше життя.

Розмови про вдячність можуть стати чудовою практикою за сімейною вечерею. Або їх можна використовувати з класом під час онлайн-уроків на початку або в кінці уроку

• Створіть «банку вдячності».

Напишіть на маленьких папірцях, за що ви вдячні, і поскладайте їх у прозору скляну банку. Важливо, щоб банка була прозора, адже тоді ви бачите, як там назбируються папірці, і уявляєте, скільки вже сталося речей, за які ви вдячні.

Наступного разу, коли у вас буде поганий настрій, ви можете витягнути папірець з банки навмання і нагадати собі, за що ви вдячні. Із дітьми за допомогою такої банки можна грати в «крокодила» — дитина має показати, що написано на папірці, а решта вгадують.

• Рефлексія добра або обдумування добра.

Подумайте про людину, яка проявила до вас доброту або допомогла вам. Одразу на думку спадає друг або якась близька людина, проте треба також не забувати про незнайомців, які зробили вам щось приємне.

Дитина може подумати про незнайому людину, яка працює на фабриці і пошила її улюбленого м’якого ведмедика. Або про солдата, який зараз на фронті захищає нас.

Запропонуйте сину або доньці таку гру: оберіть предмет, яким дитина користується щодня, і подумайте разом про всіх людей, які його вигадали, виготовили, продали. За допомогою цієї вправи ми підштовхуємо дитину до думки, що ми всі пов’язані між собою і навколо є багато людей, які намагаються їй допомогти.

Коли ви або дитина подумали про цю людину, можна намалювати її, а потім пояснити цю добру справу всім. Поки малюєте і розповідаєте про цю людину, помічайте зміни у вашому тілі і те, як змінюється ваш настрій. Почути чиїсь історії добра і допомоги — це теж приносить радість і підіймає настрій.

• Постер вдячності.

Наступний крок — додайте ім’я або професію цієї людини у вашу банку вдячності і, якщо можливо, надішліть цій людині записку з подякою.

Є багато способів сказати дякую — якщо ви не знаєте адресу цієї людини, можна причепити постер вдячності в себе на вікні, і людина проходитиме повз і прочитає його. Зробити фото - і викласти в соцмережах. Або надішліть постер нашим захисникам.

• «А що не скасовано?»

Діти можуть почуватися погано через те, що так багато подій в їхньому житті скасовано — школа, розваги в парку, вечірки на день народження.

Думки про всі ці скасовані події погіршують настрій і призводять до тривожності, тож треба намагатися перемкнути увагу дитини в позитивний бік. Подумайте разом з дітьми, а що не скасовано?

Це можуть бути дуже прості речі — усміхатися, ходити цілий день в улюбленій піжамі, гратися з домашнім улюбленцем. Якщо робите цю вправу вдома з дітьми, можна завести список подій, які не скасовані, і повісити його на видноті як нагадування.

22.09.2023 Як допомогти собі в кризових ситуаціях

• Випийте склянку води

Пийте маленькими ковтками. Процес ковтання допоможе оговтатися.

• Торкніться будь-якої поверхні

Це допоможе вам заземлитися. Спробуйте подумки описати, якою є ця поверхня.

• Роззирніться навколо

Рухайте очима вгору, вниз, з боку в бік, заплющуйте та розплющуйте очі, затримуйте погляд на певних предметах. Це допоможе подолати синдром тунельного зору.

• Оцініть температуру приміщення та свого тіла

Запитайте себе чи холодно вам, чи гаряче. У кризових ситуаціях у людини зникає чутливість. Термомоніторинг допоможе повернути її.

• Дихайте «контрольовано»

Сядьте зручно, розслабте обличчя. Зробіть повний видих. На рахунок чотири вдихніть повітря. Затримайте подих, подумки рахуючи до чотирьох. Видихніть. Щоб уникнути запаморочення, повторюйте вправу не більше трьох разів.

• Виконайте вправу «Метелик»

Сядьте зручно. Заплющіть очі. Схрестіть руки на плечах та почніть ритмічно поплескувати ними.

• Дозвольте собі жити звичайним життям

1. приймайте душ, щоб зняти тривогу та стрес
2. спіть, коли це можливо
3. готуйте їжу
4. дивіться фільми
5. грайте з дітьми (чи навіть дорослими) в ігри
6. жартуйте, переглядайте смішні відео та меми

Як навчити дитину життєстійкості

Важкі діти

Важкі діти у вихованні стають такими у відповідь на емоційну недоступність своїх батьків. Я помічаю, як часто батьки самі не вміють дати раду своїм емоціям, не ідентифікують свої емоційні відтінки. Весь арсенал емоційного інтелекту в таких словах «добре», «погано, «так собі»… Батьки не навчені говорити про свої переживання, тому не знають як бути з бурхливими емоціями дитини.

Кожна дитина потребує поряд надійного дорослого, який буде дбайливим до її переживань, чутливим і добрим. Не буде їй «затикати рот», не скаже «це не важливо", не знецінить «чого ревеш», не узагальнить «ти завжди така нюня», не засоромить, не звинуватить в емоційності. Дитячий мозок - емоційний, що є природно. Дозрівання розумного мозку (префронтальної кори) ще в процесі (до речі, до 25 років). Дитині життєво необхідно відчувати себе в емоційній безпеці як вдома, так і в школі. Поряд мають бути емоційно безпечні дорослі, які визнають дитячі переживання. Це ще не означає, якщо ви трохи накричали на своє чадо, то ви не турботлива мама. Дитина з двох років стикається з фрустрацією і кортизолом, особливо, коли встановлюються нові межі. Вона навчається справлятися з батьківською недосконалістю. Певною мірою, дитині необхідна обмежена батьківська токсичність. Хіба, якщо ви систематично кричите на свою дитину, критикуєте, сварите, вимагаєте, не чуєте, то ви створюєте руйнівний стрес. Внаслідок довготривалого стресу в мозку дитини потужно виділяється кортизол, який може бути токсичним, впливати на розвиток мозку, на емоційну сферу. Дитина стає роздратованою і наслідок - негативна поведінка.

Дитина лише трохи може дати раду своїм емоціям. При відсутності людини, яка б допомогла дитині в регуляції емоцій, дитина залишається покинутою, самотньою, не почутою. Їй важко емоційно відрегулювати себе, вона може тільки плакати ще голосніше або замкнутися в собі, як часто чинять підлітки.

Батьківська психіка по суті, комунікує з психікою дитини. Мама/батько інтуїтивно заспокоює свою дитину через дотики.

Одного разу, я спостерігала, як на одній із батьківських груп, тато щось розповідає учасникам, забігає його дитина з дитячої кімнати, і вмить залазить до тата на коліна, рюмсати. Татусь тепло огортає обіймами, цілує в волосся, і не зупиняючись продовжує говорити.. Дитина притулилася до тата, поплакала в груди, заспокоїлась в обіймах - ніби під зарядилась, трошки посиділа на колінах і побігла далі в дитячу кімнату. Ось так виглядає зворушлива комунікація батька та доньки. І не потрібні слова. Обійми заряджають особливою енергією любові. У дитини з’являються сили вирішувати свої конфлікти.

Дотики та обійми створюють оксамитове поле, і дитина відчуває захищеність в батьківській прив'язаності. Особливо зараз вони так необхідні дітям. Війна - виснажує психіку, і діти стають вразливими.

Навіть ми, дорослі, коли фізично відчуваємо дотики та обійми, ми відчуваємо психологічну підтримку.

1. Тому важливо бути турботливим слухачем дитячих емоцій. Вживати такі слова «я тебе чую», «я з тобою»… «як я можу тобі допомогти».. Тоді у дитини формується механізм чути себе, турбуватись про себе.

2. Розвивати розуміння емоційних відтінків, називати їх - тоді дитина краще розумітиме себе.

3. Користуватися обіймами!

Дитинство у ваших дітей лише одне, іншого не буде. Серед десятка задач на день, сплануйте годинку для дитини, щоб побачити те, чого у поспіху не помічаєш. Щоб почути те, що у неї на серці!

Як допомогти батькам виправити поведінку дитини.

1. Переглянути свою власну - це істина, яку слід взяти на замітку кожному з батьків. Адже підростаючі дівчатка і хлопчики копіюють тих, хто їх виховує. Іншими словами, хтось в родині може подавати дитині негативний приклад, і з цим потрібно боротися.

2. Розмова. Слова типу «на ображених воду возять» проблему вирішити не допоможуть. Мало того, дитина може затаїти образу, а потім помститися самим підлим способом. Якщо дитина ображена і не йде на контакт, варто без претензій і умовлянь поговорити з нею, виявити причину такого ставлення. Дорослі в постійній метушні та турботах часом не помічають, як ранять гострим словом чи ділом, тому не завжди сприймають дитячу образу адекватно.

Спокійна розмова дозволить пролити світло на всі неясності, виговоритися дитині, звільнитися від поганих емоцій.

Якщо син або дочка ображаються на інших дітей, потрібно порадити їм, як діяти в ситуаціях, що провокують цю саму образу.

Наприклад, уникати спілкування з задиракою у дворі, прощати від серця, якщо друзі та однокласники перепрошують, самому бути прикладом для інших.

В особливо складних випадках рекомендується звертатися за допомогою до психологів, оскільки причини надмірної вразливості не завжди лежать на поверхні. А якщо в них не розібратися і не усунути, всі інші зусилля будуть марні.

Майбутнє ваших дітей у ваших руках!)

Дитячий стрес: поняття, види та ознаки

Дитячий стрес порушення звичного ритму життя дитини. Відповідна реакція на зачеплену кимось зону комфорту дитини.

Види дитячого стресу:

1) Психологічний (емоційний) стрес. У цьому стані, дитина часто не сприймає себе такою якою є. А також зазнає труднощів у спілкуванні з друзями та близькими. Нерідко емоційний стрес у дитини може бути викликаний сваркою і розлученням батьків.

2) Фізичний стрес у дитини пов'язаний з впливом навколишнього середовища і матеріальних чинників на дитячий організм (холод / жара, інфекції, травми та т.п.)

Ознаки стресового стану у дітей:

Варто відзначити, що ознаки дитячого стресу різняться. У трирічних (у зв'язку з кризою 3-х річного віку) вони носять один характер, у дошкільнят інший, а в учнів взагалі третій.

Молодший шкільний вік:

1) швидка стомлюваність (буває таке, що дитина, повертаючись зі школи спить протягом 1,5-2 годин). Це може бути викликано шкільними навантаженнями.

2) головні болі (одна з причин перевтоми);

3) нічні кошмари (після перегляду фільмів жахів, наприклад);

4) часті капризи;

5) погіршення сну та апетиту або навпаки, підвищені сонливість і апетит;

Ознаки стресового стану у дітей середнього шкільного віку часто бувають викликані настанням підліткового періоду (перехідного віку):

1) брехня;

2) погіршення настрою без причини;

3) падіння успішності;

4) прояв агресії;

5) не хоче ходити в школу, стає замкнутою.

Отже, причини прояви дитячого стресу:

різка зміна умов життя (переїзд, поява нового члена сім'ї);

сімейні проблеми: розбіжності між батьками дитини в проблемах виховання, сварки, розлучення;

конфлікти з викладачами та шкільними друзями;

втрата близької людини;

пережитий страх.

Як допомогти дитині подолати стрес.

Дитинство це період знайомства з навколишнім світом. Це початок спілкування з ровесниками, перші спроби подолання дитиною різного виду труднощів.

І саме в цей період їй особливо потрібна підтримка батьків.

Способи боротьби з дитячим стресом:

Грайте з дитиною! Пограйте з нею в травматичну ситуацію; Нехай дитина грає роль кривдника;

Разом займайтеся творчою роботою (малюйте, танцюйте). Також можна слухати разом красиву музику або провести час за спільним читанням цікавої для дитини книги. Все це прекрасна антистресова терапія;

Дозвольте вашій дитині трохи похуліганити та розслабитися. І обов'язково складіть їй в цьому компанію:

а) влаштуйте бій подушками;

б) частіше обіймайте і цілуйте свою дитину;

в) ходіть разом на прогулянку;

Необхідно також пам'ятати та про те, що у дітей психологічний стан тісно пов'язаний з фізичним. Тому в якості додаткового способу боротьби зі стресом в життя дитини обов'язково повинні бути включені фізичні навантаження

Як допомогти дитині подолати образу?

Всі ми вміємо ображатися на оточуючих і часом робимо це через незначні причини. Але якщо дорослі особистості намагаються виправити ситуацію, вже маючи за плечима життєвий досвід, то з дітьми складніше. Багато з них настільки занурюються в образу, що навмисно руйнують тісні зв'язки з дорогими людьми, намагаються заподіяти їм біль, хоча самі від цього сильно страждають. А останнє негативно позначається на психоемоційному стані і призводить до розвитку різних захворювань.

Причини підвищеної вразливості.

Кожне відхилення від норми має під собою підставу, тому не можна образливість дитини списувати на прості особливості характеру. Як правило, вона так реагує, якщо:

* Батьки та інші люди не приймають її такою, якою вона є. Наприклад, критикують її вразливість, дивляться зверхньо, насміхаються. Як не сумно, але цькування дитини навіть в самому близькому колі - не рідкість у наш час.

* Її знищують гіперопікою. Тотальний контроль ніколи не призводить до позитивного результату, що показують численні дослідження і спостереження. Дівчатка і хлопчики, задавлені авторитетом батьків, перестають вірити в себе, відчувати свої справжні бажання. Тому в стресових ситуаціях вони не шукають виходу, а просто ображаються.

* Дитина недоотримує любові. У цьому випадку теж все починається з сім'ї, в якій вона виховується. Підростаючому поколінню важливо, щоб їх хвалили, заохочували, підтримували (в розумних межах). Але коли діти з раннього віку залишаються самі з собою, то вони починають ненавидіти весь світ.

Батьки, турбуйтесь про себе! Ваші діти вловлюють ваші емоції, відчувають ваше ставлення.

Навчаємо дитину справлятися з емоціями

Маленькі діти часто не знають, як упоратися з почуттям злості, але батьки можуть навчити їх розслаблятися й відпускати свої емоції. Зрозуміло, у дорослих більше реальних причин відчувати злість (у вас проблеми на роботі, ви впустили й розбили телефон або потрапили в затор). Але поставте себе на місце дитини: у її житті теж багато розчарувань. Її засмучують інші діти, які не бажають ділитися іграшками; дорослі, що втручаються в її ігри; старші брати, які мають у родині більше привілеїв, і безліч речей, які дитина ще не засвоїла. Не дивно, що маленькі діти так часто схильні до емоційних зривів.

Ви не можете усунути причини таких емоційних зривів, але вже у віці 2–3-х років слід навчити дитину контролювати себе. Ваше завдання – допомогти їй знайти способи висловлювати емоції та справлятися з ними. Коли дитина впадає в істерику, у вас може виникнути спокуса закликати її до порядку, але це ще більше її розсердить. Натомість варто виявити співчуття й запропонувати дитині знайти кращий спосіб виразити емоції.

Діти, котрі залишаються спокійними у важких ситуаціях, більш схильні досягати життєвого успіху. Згідно з дослідженням американських психологів, діти, які легше справлялися з емоціями, показували кращі результати в навчанні й соціальному житті. Вони також виявлялися більш емоційно стійкими в стресових ситуаціях.

Зрозуміло, деяким дітям важче, ніж іншим, залишатися спокійними, коли вони відчувають тиск, але в будь-якому разі батьки можуть допомогти їм стати спокійнішими.

Визначте почуття

Маленькі діти можуть не розуміти, що вони відчувають злість, адже просто дають вихід своїм почуттям. Вам потрібно допомогти дитині усвідомити її почуття, перш ніж вона їх висловить.

Пояснюючи дитині природу почуттів, використовуйте аналогію з вулканом: лава деякий час кипить всередині вулкана, перш ніж прорветься назовні. Скажіть дитині, що почуття злості працює так само, але можна навчитися запобігати виверженню.

Перш за все, дитина повинна навчитися називати свої емоції. Обговорюйте з дитиною ті чи інші ситуації, наприклад: «Мені здається, ти гніваєшся на свого друга, тому що він дражнив тебе, чи не так?». Згодом дитина теж навчиться використовувати такі фрази. Коли вона буде краще розуміти свої емоції, навчіть її розпізнавати фізичні прояви почуттів («Мої щоки горять») і ситуації, які викликають ці почуття («Я гніваюся, коли мій старший брат робить те, що мені заборонено»). Так вона навчиться розпізнавати свої емоції.

Робіть паузи

Поговоріть із дитиною про те, як важко тверезо мислити, відчуваючи негативні емоції. Навчіть дитину робити паузи, щоб заспокоїтися, і після цього шукати вирішення проблеми.

Щоб дитина заспокоїлася, можливо, вам знадобиться відвести її в тихе та спокійне місце. При цьому вам потрібно впоратися з її протидією (наприклад, скажіть: «Любий, тобі треба заспокоїтися»). Якщо ви просто поведете дитину з місця, де розгортається емоційно складна ситуація, цього може виявитися недостатньо. Вам потрібно буде запропонувати їй якусь дію (наприклад, послухати музику або побігати у дворі).

Є ще один відомий спосіб заспокоїтися – глибоке дихання. Поясніть дитині, що почуття злості змушує її дихати частіше. Щоб заспокоїтися, необхідно повільно вдихати через ніс і видихати ротом. Дитину можна навчити цього з раннього віку, і це стане її звичкою.

Обговоріть ситуацію

Як тільки дитина заспокоїлася, вона може відразу ж забути про те, що її турбувало. Але якщо вона все ще сердиться, запитайте, що вона наступного разу може зробити по-іншому, щоб уникнути негативних емоцій. Якщо дитині годі щось придумати, запропонуйте варіант самі (наприклад: «Якщо ти пропонуєш братові пограти у футбол, а він зайнятий, запропонуй йому пограти, коли він закінчить свою роботу). Сприймаючи ваші ідеї, дитина навчиться й сама знаходити рішення, які влаштовують усіх.

Така стратегія спілкування може допомогти вам контролювати ситуацію, не допускаючи, щоб дитина відчувала негативні емоції. Наприклад, коли дитина в магазині вимагає купити їй іграшку, можна поставити їй ультиматум під виглядом вибору: або вона припиняє випрошувати іграшку, або йде додому з татом. У такому випадку вона сама обирає варіант подальшого розвитку подій.

Використовуйте гумор

Люди, які можуть посміятися над своїми проблемами й над собою, краще справляються зі складними ситуаціями. Коли дитина бачить, що ви з гумором ставитеся до своїх проблем, вона починає робити так само. Наприклад, якщо ви з дитиною їдете в машині й потрапили в затор, перетворіть ваше занепокоєння на жарт («Минулого тижня я бачила в автосалоні автомобілі, які літають. Шкода, що я не купила такий автомобіль, зараз би він нам став у нагоді»). Якщо ви бачите, що дитина перебуває у стресовому стані, постарайтеся полегшити її стан за допомогою жарту («Ти гніваєшся через те, що молодша сестра впустила твоє морозиво на землю? Поясніть їй, що морозиво потрібно їсти, а не саджати в землю»).

Створіть у будинку зону, у якій не можна кричати

Не варто пояснювати, що в батьків, які кричать на своїх дітей, згодом діти також схильні кричати на тих, хто навколо. Не можна очікувати, що дитина навчиться контролювати свої емоції, якщо ви самі не вмієте цього робити.

Навіть якщо у вас із дитиною виникають розбіжності, привчіть її обговорювати ситуації спокійним тоном. Установивши таке правило в себе вдома, продумайте план, як навчити цього дитину. Наприклад, спочатку ви можете використовувати нагадування («Не забувай правило – ми не кричимо»), потім попередження («Якщо ти знову підвищиш голос, ми не підемо на вихідних у кіно, як домовлялися раніше»). Будьте готові застосувати наслідки, якщо попередні методи не спрацюють.

Зрозуміло, не тільки дитина може порушувати це правило. Якщо ви самі підвищити голос під час розмови, вибачтеся перед дитиною. Скажіть дитині: «Мене розлютила твоя поведінка, але я не повинна була переходите на крик». Якщо ви відчуваєте, що скоро можете втратити самовладання, візьміть паузу – керуйтеся тим же правилом, якого ви вчите дитину. Скажіть їй: «Я дуже засмучена, щоб обговорювати це зараз. Мені потрібен час, щоб заспокоїтися, і після цього ми можемо поговорити. Так ви не тільки показуватиме необхідність обговорювати ситуації без крику, а й навчатимете дитину керувати гнівом.

Розвиток дитини

Любіть своїх дітей.

Не тому що, не через, а просто. От просто так, бо вони вибрали вас, бо ви для них космос, та який там космос – більше, ви мільйони космосів. Любіть, бо вони вас люблять всім своїм величезним серцем, вони вас люблять усміхненими і сумними, стомленими і бадьорими, злими і добрими. Любіть своїх дітей

Кажіть дітям, що вони важливі для вас.

Не тому що так кажуть психологи, а щоб ваші діти це знали, не для чогось, а просто. Просто так, бо вони насправді важливі. Може, не всі це розуміють, не всі бачать, але вони важливіші за всі оті зустрічі, розмови, писанину і читатину. Кажіть їм про це – вони мають знати!

Дозвольте дітям помилятися.

Не тому що так вони більше навчаться, не для того щоб вони були більш самостійні. Просто – це їхнє життя, маленьке, дитяче, але їхнє. У вас своє і помилки у вас свої... Не об'єднуйте, подаруйте дитині помилку!

Прислухайтесь до своїх дітей.

Не тому що так треба, чи, може, хтось так сказав. А тому що їхні проблеми не менш важливі, а ніж ваші дорослі, і аж ніяк не дрібніші ніж ваші. І радості їхні не смішні, а справжні, і сльози теж найсправжніші. Прислухайтесь до них!

Не дивіться на дітей зверхньо.

Не тому, що вони ще маленькі. Тому, що вони теж люди, можливо, в них трохи менше знань з алгебри чи геометрії (а може і більше), проте душа їхня не менша, і почуття у них не підроблені. Спочатку доростіть до їх рівня, а тоді можете доводити вищість.

Обіймайте своїх дітей.

Не тому, що це добре, а просто. Просто тому, що вони ростуть так швидко й невпинно, тому що ви їхня опора, тил, ви їхня впевненість. Обіймайте їх так, щоб завтра не шкодувати за втраченими обіймами, обіймайте так, щоб відчувати, пам'ятати.

Не обіцяйте того, чого не можете.

Не треба! Обман він обман для всіх, а надто для дітей. Повірте, вони пам'ятають що ви пообіцяли, вони вірять вам. Вірять так як не вірить ніхто – не розбийте довіру – занадто вже вона крихка, назад не зібрати!

Любіть своїх дітей. Не за чемність, слухняність, оцінки, а просто так. Вони вибрали вас, пам'ятайте і не розчаровуйте їх

Напередодні 24 лютого - дня який розділив життя кожного українця на «до» та «після» можна зіткнутися із так званим «синдромом річниці».

Що конкретно можна спостерігати та в якій симптоматиці:

▪️флешбеки: раптові, яскраві спогади про подію. Може здатися, що подія відбувається в теперішній час і залучає всі органи чуття, включаючи смак, нюх або відчуття тіла.

▪️ Страх: коли виникають травматичні спогади, мигдалеподібне тіло посилає сигнали тілу, щоб підготувати його до боротьби чи втечі. Для тих, хто наближається до річниці травматичної події, ці відчуття тіла можуть бути такими ж реальними, як і в день, коли ця подія відбулася.

Це може включати пітливість долонь, прискорене серцебиття та відчуття тиску в грудях або утруднене дихання.

▪️Розчарування та злість: річниця травматичної події може викликати почуття розчарування, особливо якщо людина продовжує перебувати в ній. Люди також можуть відчувати гнів через несправедливість, що це взагалі сталося, і через те, як це змінило життя з тих пір.

▪️ Спогади, думки та почуття: підсвідомість має спосіб пов’язувати дати з травматичними подіями. Іноді спогади, думки та почуття виникають ще до того, як людина навіть усвідомлює зв’язок із річницею.

▪️Відчуття і біль в тілі: деякі люди напередодні або під час річниці можуть помітити тіж самі відчуття в тілі або біль, які вони відчували ще рік тому, під час травматичної події.

▪️Сни та кошмари: можуть знов з’явитись неприємні сни, кошмари. Це спосіб мозку все ще намагатися обробити та осмислити подію. Звернути нашу увагу на те, що потребує уваги і зцілення.

▪️Уникання: коли наближається річниця травматичної події, люди можуть намагатись уникати місць, людей, ситуацій, яки б нагадували про травматичну подію.

Як собі можна допомогти?

- Піклуйтесь про свої першочергові потреби вдвічі більше, ніж це було до цього періоду. Здоровий сон, якісне і смачне харчування, фізична активність, прогулянки, перерви в роботі, теплий душ або ванна.

- Ще більше міцних обіймів і теплого, якісного часу із близькими.

- Поговоріть з тими, хто може розділити ваші почуття. З тими, з ким є спільний досвід проживання подій цього року. Це може бути друг, колеги, психолог або психотерапевт, групи підтримки.

- Ретельно структуруйте свій час. Складіть і проговоріть із близькими свої плани А, B і C на випадок непередбачуваних обставин або посилення бойових дій в твоєму регіоні у дні річниці.

- Згадайте, як багато ви зробили за цей рік. Що завдяки вам відбулось, частиною чого ви стали? Які зміни відбулись у вас? У чому ви стали сильнішим? Чому навчились?

- Нормалізуйте свої відчуття в тілі, якщо такі виникають.

У когось, хто відчуває синдром річниці, можуть пітніти долоні, прискорюватися серцебиття, з'являється задишка. Це так мозок сигналізує тілу виділяти кортизол і адреналін у відповідь на пам’ять тих днів.

Було б корисно пам’ятати про це і проговорювати: «Це просто адреналін. Це не означає, що я зараз в небезпеці. Навпаки, саме зараз я в безпечному місці». Допоміжними є фізичні вправи.

Я і злість

Злість буває різною, хтось її яскраво проявляє і відіграє на оточуючих, а хтось (що, на мій погляд, гірше) пригнічує в собі і не дає їй виходу. В обох випадках дитина не вміє висловлювати почуття соціально прийнятними способами.

Як цьому навчитися?

Починаємо, звичайно ж, з себе. Задумайтеся про те, як справляєтеся зі своєю агресією ви. Напевно, багато хто зараз згадали моменти, коли виходили з себе після довгих спроб стриматися і не дати виплеск своєму обуренню. А все тому, що агресія несе в собі дуже сильну енергію, яка здатна зруйнувати не тільки речі навколо нас, але і відносини з людьми. При стримуванні і придушенні цієї енергії вона починає руйнувати нас зсередини і проявляється в хворобах. Тому важливо вчитися керувати своєю агресією і вчити цьому своїх дітей.

Важливо розуміти, що агресія - базове почуття, її головна функція - захист. Якщо ми відчуваємо гнів або злість, значить, ми захищаємо щось цінне, а саме себе і свій внутрішній світ. Часто діти висловлюють гнів в тому випадку, якщо вони відчувають себе відторгнутими, незахищеними, відчувають тривогу, страх і образу.

Що ще важливо знати про це почуття нам і нашим дітям, щоб не давати йому можливості бути руйнівним?

1. Змінить своє відношення до гніву! Всі люди гніваються, це нормальне звичайне почуття, важливо прийняти можливість його існування. Ми промовляємо: «Я злюся», так само «дзеркалимо» почуття дитини: «Схоже, ти розлютився, у тебе стиснулись кулаки і нахмурились брови» (дуже важливо описати дитині, як злість проявляється в тілі).

2. Легалізуйте гнів! «Так, ти маєш право злитися, це дуже неприємна ситуація»

3.Відреагуйте гнів! Дайте дітям різні способи вираження свого гніву прийнятним способом. Поясніть, що дуже важливо дати вихід злості, що з*явилася, але, щоб нікого не образити і нічого не зламати, ви по шукаєте відповідні способи. Наприклад, можна: завести подушку «моя злість» (її можна бити кулаками, ногами або кричати в неї); намалювати злість і зробити з нею все, що заманеться; рвати папір (для цього відвести спеціальну поличку непотрібних газет або журналів); написати словами на аркуші паперу, все, що дитина думає про ситуацію, що склалася (після зробити з ним, що заманеться); виконати будь-які фізичні вправи.

4.Проаналізіруйте ситуацію! Після того як гнів прийнятий, легалізований і відредагований, саме час в спокійній обстановці обговорити, що ж викликало такі сильні емоції. Це вчить нас і наших дітей розуміти свої потреби і говорити про них. Наприклад, старший брат кривдить свого молодшого брата або сестру. Часто за цим стоять почуття відторгнутості, образа на те, що молодший, на думку дитини, отримує більше любові та уваги або просто неготовність ділити батьків з іншим. Важливо проговорити це з дитиною, прийняти її почуття і прислухатися до потреб. Можливо, виділити особистий час тільки для вас двох (півгодини або години в день уже може вистачити).

Пробуйте і зростайте разом з вашими дітьми!

Дитячі істерики: недогляд батьків?

З дитячими істериками рано чи пізно стикається майже кожна родина. Зазвичай, коли дитина істерить, дорослі самі починають заводитися. Можуть накричати на малюка або навіть надавати йому стусанів. Іншими словами, "виходять із берегів". Але при цьому вимагають самоконтролю від 2-річного малюка

Отже, насамперед батькам важливо розібратися, чому вони так гостро реагують на дитячу істерику (але це тема для іншого поста). А ми спробуємо пройтися по причинах істеричної поведінки дитини та засобах екологічного реагування у відповідних ситуаціях.

‼️Головне правило: дитині, в якої почалася істерика, нічого пояснювати не потрібно!

Якщо, припустимо, дитина кричить у магазині, падає на підлогу, постарайтеся взяти її на руки і мовчки вийти із приміщення. Можна просто побути поруч, дати водички, обійняти. І чекати, поки нервовий імпульс дитини зійде нанівець.

Дитячу істерику можна заспокоїти лише при перших ознаках збудження. Ви помічаєте, що рухи малюка стають безладними, починаються капризи. На цій стадії дитину ще можна заспокоїти – переключити увагу, знизити фізичну активність, взяти на руки, обійняти тощо.

Істерика – це реакція незрілого мозку на ситуацію, в якої щось пішло "не так". Якщо ви можете їй запобігти, зробіть це. Не давайте зайвих обіцянок або заздалегідь промовляйте, що чекатиме на дитину. Наприклад: "Я візьму тільки одне морозиво" або "Я не куплю тобі цукерки цього разу, але куплю їх завтра", "Ми йдемо в магазин тільки по хліб та молоко".

Істерики також трапляються, коли батьки задовольняють усі запити дитини, але воа все одно не може "насититися". Причина такої поведінки – пошук малюком кордонів дозволеного у стосунках із дорослими. Вкрай важливо, щоб у батьків вистачило сил витримати істеричну реакцію на відмову купити чергову іграшку.

Ще одна поширена причина істерики – потреба дитини в увазі, у прийнятті, в безпеці тощо. Навіть якщо батьки й припустити не можуть, що дитині саме зараз не вистачає їх любові та тепла (зовнішньо наче все, як завжди, гаразд).

Чи є дитячі істерики недоглядом батьків як вихователів?

Насправді подібні питання лише шкодять, ще більше підвищуючи рівень тривоги батьків та їхнє почуття провини. На мій погляд, пояснювати дитячі проблеми батьківськими недоглядами – це позбавляти дитину можливості її особистого розвитку. Діти дійсно залежать від батьків, але багато з того, що відбувається з дитиною, пов'язане з її віком та особливостями функціонування незрілої нервової системи.

Депресія є одним із найпоширеніших типів психічних розладів і часто розвивається разом із тривогою. Іноді всі діти можуть почуватися засмученими, але якщо ви помічаєте такі емоції тривалий час, то це вже викликає занепокоєння.

Читайте поради, які допоможуть підтримати дитину, якщо ви вважаєте, що в неї депресія.

Але пам’ятайте, що депресію може діагностувати лише кваліфікований фахівець, тому важливо вчасно звернутися за допомогою до свого лікаря. Що раніше ви це зробите, то швидше ваша дитина почуватиметься краще.

.

Ритуали і традиції – важливі рятівники психіки

Після початку війни багато людей поставили своє життя на паузу. «Не на часі», «Після Перемоги», «Це не доречно» - подібні думки лунають в голові ледь не кожного. Але в складні часи дуже важливим є збереження не тільки фізичного, а і психічного стану. І саме ритуали і традиції є ключовим фактором для стабілізації усіх процесів.

✅Сімейні традиції допомагають дорослим відчути опору під ногами, зв’язок з іншими людьми та єдність світу. Дітям вони дозволяють орієнтуватися в складному світі, знизити тривожність, сформувати довіру, відчути гордість за свою родину. Загалом звичаї та ритуали сім'ї - неймовірно важливий чинник стабілізації сімейної системи, що зміцнює родину й зменшує тривогу її членів, створює відчуття безпеки, емоційно забарвлює життя сім’ї, дозволяє кожному почуватися частиною чогось великого й рідного.

Особливо такі традиції потрібні дітям. Для нормального розвитку їм необхідні сталість, передбачуваність подій, ритуали.

‼️ Одна з відмінних рис сімейних традицій - їх повторюваність, регулярність; ритуалів – символічність, чітке визначення у часовому плані.

Ще однією особливістю сімейних ритуалів і традицій є те, що в них задіяні всі члени родини. Як відомо, спільна діяльність, особливо коли вона передбачає розподіл ролей, кооперацію, спілкування, - сприяє згуртуванню членів команди.

✍️ Наразі в Україні є міста, умовно більш безпечні та менше. І відповідно навантаження на психіку йде різне. У тих містах, де ракетні удари відбуваються найчастіше, важливо продовжувати робити ті дрібнички (маленькі ритуали), що і до початку повномасштабного вторгнення. Це може бути чашка чаю або кави зранку, ритуал засинання для дитини тощо. Для психіки це є добре відомі речі, а отже вони мають заспокійливий ефект. В більш безпечних містах також важливо відновити свій режим, вдосталь спати і отримувати радість і задоволення. Адже подібні дії допоможуть психіці швидше відновитися і адаптуватися.

Як виховати лідера?

Хто з батьків не хоче, щоб дитина в майбутньому стала успішним підприємцем або керівником?!

З дитинства бабусі і дідусі водять діточок на різноманітні розвиваючі гуртки, а батьки наймають репетиторів і приватних спортивних тренерів. На батьківських зборах в школі викладачів просять про індивідуальний підхід до кожного учня.

Все перебудовується для дитини – батьківське життя, навчальна програма, сімейний устрій. Упевненість у своїх силах дитина черпає шляхом допомоги родичів у вирішенні своїх проблем. Конфлікт в школі з однокласниками – мама або тато за першою скаргою біжать до школи врегульовують конфлікт або журити кривдника.

А в результаті розвитку такої індивідуальності ми одержуємо егоїста. Унікального одинака з повною відсутністю навиків ефективного спілкування і уміння взаємодіяти з іншими.

Проблема в тому, що керівник повинен володіти не тільки високим рівнем освіти, але й певними рисами вдачі. У наших шкільних програмах немає уроків, що виховують дух, завзятість, витривалість, здатність всім колективом досягати поставленої мети!

Яка навчальна система визнана найефективнішою для виховання керівників?

Англійська освіта вважається однією з кращих в світі. Школи ось вже 180 років успішно втілюють в життя ідею Томаса Арнольда. Головне для учня формування характеру!

Цілі навчання мають наступну пріоритетність:

• Моральні принципи

• Джентльменська поведінка

• Розумові здібності (Зверніть увагу! На останньому місці!)

Як формується характер і зміцнюється здоров`я?

Спорт. Ніяких індивідуальних видів на кшталт гімнастики, атлетики! Тільки командні ігри. Всі гравці об`єднані однією ідеєю. Здорове суперництво розвиває «командний дух» і вірність «своїм». Результат не персональний, а загальний. Не окремі «зірки» в команді, а «зоряна команда»! Одинак не виживе у боротьби – тільки підтримка приведе до перемоги.

Індивідуальність виявляється лише в правильно відведеній ролі в грі з урахуванням кращих якостей. Оптимальний розподіл гравців, аналіз слабких сторін, формування захисту гарантує практичні навики «2 в 1» як керівника, так і виконавця.

Ухвалення правил гри, дисципліна лягають в основу формування моральних принципів і «джентльменської поведінки». А спортивна етика, «чесна гра» є мірилом порядності. Хороший гравець в шкільній команді набуває задатків керівника в будь-якій галузі!

Для загартовування духу ще необхідна ізоляція від зовнішнього світу, сім`ї за стінами школи. Тільки проживання в інтернаті дає можливість ґрунтовно пізнати один одного, подружитися, навчитися самостійно вирішувати конфлікти. Спартанські умови життя (холод і голод) виховують такі цінні якості характеру, як витривалість і самовладання.

Тільки у сукупності суворого побуту і гри в команді, відточується характер майбутнього керівника. Подальша шліфовка за інститутом.

Багато батьків "туманно" уявляють собі якості боса, якого хочуть виростити. Це уміння працювати з інформацією і спілкуватися з людьми, ставити себе на місце іншого, щоб знати, що можна вимагати від даної людини. Створювати атмосферу, яка сприятиме успіху, вести до мети колектив, бути відповідальним, наполегливим і заряджати енергією співробітників.

Як Ви виховуєте свою дитину? Як готуєте її до майбутньої участі в суспільному і культурному житті? Чи будуть ті якості, які Ви зараз виховуєте в дитині, необхідними їй, коли вона подорослішає? Якщо так, продовжуйте в тому ж дусі.

Готуйте дитину до майбутньому, про яке ви для неї мрієте!

Казки на ніч

Казки на ніч – це щось більше, ніж прочитання знову і знову однієї і тієї ж історії. Це особливий час, коли діти, затишно згорнувшись калачиком в ліжку, відчувають зв'язок з батьками.

Завдяки увазі батьків, що вони отримують в цей час, в пам'яті діток зберігається відчуття безпеки, турботи і близькості, яке потім залишиться з ними на все життя. Важливо вибрати вдалий час для чи­тання казки. Молодші діти більше люблять сидіти на колінах батьків, тоді як більш дорослі – лежати в ліжку і слухати казку. Краще переконатися, що зубки вже були почищені, і всі необхідні приготування до сну зроблені. Коли казка закінчиться, малюк, швидше за все, вже буде солодко спати.

Батьки можуть зітхнути з полегшенням: зовсім не потрібно кожен раз читати нову книгу. Дітям зазвичай подобається слухати одну і ту ж казку, і мама або тато, швидше за все дуже швидко вивчать її напам'ять. Так діти вчаться, і крім того, повторення діє на них заспокійливо. Тому цілком можна доповнювати казку якимись новими деталями, історіями з реального життя, або вигаданими.

Бажано уникати стереотипів: "У деякому царстві, в деякій державі…" Адже казка дає стільки прос­тору для фантазії! Можна залучити самого малюка, надавши йому можливість вибирати сюжетну лінію.

Гарна казка містить у собі мораль. Як правило, це якийсь простий і повчальний урок, який малюк може засвоїти в такій приємній ігровій формі. Наприклад, урок про необхідність підтримувати чистоту в кімнаті, бути охайним, щедрим, доброзичливим. Однак мораль може бути не так очевидна для дитини, тому батьки можуть поставити йому питання: що ж він зрозумів із цієї казки? Так само можна вказати додаткові питання, щоб малюк краще засвоїв інформацію. Найбільша цінність казки на ніч – це та радість, яку доставляє дитині можливість отримати увагу батьків, поговорити і посміятися разом з ними, відчути їх любов.

Для батьків:

Навчаємо дитину справлятися з емоціями

Маленькі діти часто не знають, як упоратися з почуттям злості, але батьки можуть навчити їх розслаблятися й відпускати свої емоції. Зрозуміло, у дорослих більше реальних причин відчувати злість (у вас проблеми на роботі, ви впустили й розбили телефон або потрапили в затор). Але поставте себе на місце дитини: у її житті теж багато розчарувань. Її засмучують інші діти, які не бажають ділитися іграшками; дорослі, що втручаються в її ігри; старші брати, які мають у родині більше привілеїв, і безліч речей, які дитина ще не засвоїла. Не дивно, що маленькі діти так часто схильні до емоційних зривів.

Ви не можете усунути причини таких емоційних зривів, але вже у віці 2–3-х років слід навчити дитину контролювати себе. Ваше завдання – допомогти їй знайти способи висловлювати емоції та справлятися з ними. Коли дитина впадає в істерику, у вас може виникнути спокуса закликати її до порядку, але це ще більше її розсердить. Натомість варто виявити співчуття й запропонувати дитині знайти кращий спосіб виразити емоції.

Діти, котрі лишаються спокійними у важких ситуаціях, більш схильні досягати життєвого успіху. Згідно з дослідженням американських психологів, діти, які легше справлялися з емоціями, показували кращі результати в навчанні й соціальному житті. Вони також виявлялися більш емоційно стійкими в стресових ситуаціях.

Зрозуміло, деяким дітям важче, ніж іншим, залишатися спокійними, коли вони відчувають тиск, але в будь-якому разі батьки можуть допомогти їм стати спокійнішими.

Визначте почуття

Маленькі діти можуть не розуміти, що вони відчувають злість, адже просто дають вихід своїм почуттям. Вам потрібно допомогти дитині усвідомити її почуття, перш ніж вона їх висловить.

Пояснюючи дитині природу почуттів, використовуйте аналогію з вулканом: лава деякий час кипить усередині вулкана, перш ніж прорветься назовні. Скажіть дитині, що почуття злості працює так само, але можна навчитися запобігати виверженню.

Перш за все, дитина повинна навчитися називати свої емоції. Обговорюйте з дитиною ті чи інші ситуації, наприклад: «Мені здається, ти гніваєшся на свого друга, тому що він дражнив тебе, чи не так?». Згодом дитина теж навчиться використовувати такі фрази. Коли вона буде краще розуміти свої емоції, навчіть її розпізнавати фізичні прояви почуттів («Мої щоки горять») і ситуації, які викликають ці почуття («Я гніваюся, коли мій старший брат робить те, що мені заборонено»). Так вона навчиться розпізнавати свої емоції.

Робіть паузи

Поговоріть із дитиною про те, як важко тверезо мислити, відчуваючи негативні емоції. Навчіть дитину робити паузи, щоб заспокоїтися, і після цього шукати вирішення проблеми.

Щоб дитина заспокоїлася, можливо, вам знадобиться відвести її в тихе та спокійне місце. При цьому вам потрібно впоратися з її протидією (наприклад, скажіть: «Любий, тобі треба заспокоїтися»). Якщо ви просто поведете дитину з місця, де розгортається емоційно складна ситуація, цього може виявитися недостатньо. Вам потрібно буде запропонувати їй якусь дію (наприклад, послухати музику або побігати у дворі).

Є ще один відомий спосіб заспокоїтися – глибоке дихання. Поясніть дитині, що почуття злості змушує її дихати частіше. Щоб заспокоїтися, необхідно повільно вдихати через ніс і видихати ротом. Дитину можна навчити цього з раннього віку, і це стане її звичкою.

Обговоріть ситуацію

Як тільки дитина заспокоїлася, вона може відразу ж забути про те, що її турбувало. Але якщо вона все ще сердиться, запитайте, що вона наступного разу може зробити по-іншому, щоб уникнути негативних емоцій. Якщо дитині годі щось придумати, запропонуйте варіант самі (наприклад: «Якщо ти пропонуєш братові пограти у футбол, а він зайнятий, запропонуй йому пограти, коли він закінчить свою роботу). Сприймаючи ваші ідеї, дитина навчиться й сама знаходити рішення, які влаштовують усіх.

Така стратегія спілкування може допомогти вам контролювати ситуацію, не допускаючи, щоб дитина відчувала негативні емоції. Наприклад, коли дитина в магазині вимагає купити їй іграшку, можна поставити їй ультиматум під виглядом вибору: або вона припиняє випрошувати іграшку, або йде додому з татом. У такому випадку вона сама обирає варіант подальшого розвитку подій.

Використовуйте гумор

Люди, які можуть посміятися над своїми проблемами й над собою, краще справляються зі складними ситуаціями. Коли дитина бачить, що ви з гумором ставитеся до своїх проблем, вона починає робити так само. Наприклад, якщо ви з дитиною їдете в машині й потрапили в затор, перетворіть ваше занепокоєння на жарт («Минулого тижня я бачила в автосалоні автомобілі, які літають. Шкода, що я не купила такий автомобіль, зараз би він нам став у нагоді»). Якщо ви бачите, що дитина перебуває у стресовому стані, постарайтеся полегшити її стан за допомогою жарту («Ти гніваєшся через те, що молодша сестра впустила твоє морозиво на землю? Пояснімо їй, що морозиво потрібно їсти, а не саджати в землю»).

Створіть у будинку зону, у якій не можна кричати

Не варто пояснювати, що в батьків, які кричать на своїх дітей, згодом діти також схильні кричати на тих, хто навколо. Не можна очікувати, що дитина навчиться контролювати свої емоції, якщо ви самі не вмієте цього робити.

Навіть якщо у вас із дитиною виникають розбіжності, привчіть її обговорювати ситуації спокійним тоном. Установивши таке правило в себе вдома, продумайте план, як навчити цього дитину. Наприклад, спочатку ви можете використовувати нагадування («Не забувай правило – ми не кричимо»), потім попередження («Якщо ти знову підвищиш голос, ми не підемо на вихідних у кіно, як домовлялися раніше»). Будьте готові застосувати наслідки, якщо попередні методи не спрацюють.

Зрозуміло, не тільки дитина може порушувати це правило. Якщо ви самі підвищите голос під час розмови, вибачтеся перед дитиною. Скажіть дитині: «Мене розлютила твоя поведінка, але я не повинна була переходити на крик». Якщо ви відчуваєте, що скоро можете втратити самовладання, візьміть паузу – керуйтеся тим же правилом, якого ви вчите дитину. Скажіть їй: «Я дуже засмучена, щоб обговорювати це зараз. Мені потрібен час, щоб заспокоїтися, і після цього ми зможемо поговорити. Так ви не тільки показуватимете необхідність обговорювати ситуації без крику, а й навчатимете дитину керувати гнівом.

Як певний стиль прихильності може вплинути на процес сепарації та індивідуалізації в підлітковому віці?

«Формування прихильності відчуваєтьсяиль прихильності може вплинути на процес сепарації та індивідуалізації в підлітковому віці? як народження любові». Будучи етологом, психіатром і психоаналітиком, Джон Боулбі у співпраці з Мері Ейнсворт розробив теорію прив'язаності: люди народжуються з вродженою потребою і здатністю прив'язуватися один до одного для утворення зв'язку (bond, англ). Теорія відносин Боулбі підняла питання про природу і якості відносин між матір'ю і дитиною, і в кінцевому підсумку змінила уявлення людей про вплив цих відносин на життя людини. Теорія прив'язаності в даний час є невід'ємною частиною психодинамічної клінічної роботи.

Прихильність і етапи її розвитку

Виходячи з відмінною від Фрейда точки зору, яка реконструювала минуле пацієнтів ретроспективно, спираючись на вільні асоціації та внутрішні конфлікти, Боулбі розробив свою теорію прив'язаності, проводячи прямі спостереження за немовлятами. Таким чином отримуючи переконливі докази впливу зовнішнього середовища на розвиток людини. Будучи соціальними тваринами, люди народжуються з вбудованою поведінковою системою, метою якої є підтримка функціонування і забезпечення виживання. Ця поведінкова система або система прихильності активується, коли дитині загрожує небезпека, або її життю загрожує небезпека. З точки зору розвитку прихильності, любовний зв'язок між матір'ю і немовлям розвивається протягом перших 9 місяців життя дитини в результаті соціальної взаємодії між ними. Чим більше соціальних взаємодій у дитини з мамою, тим сильніше ймовірність розвитку прихильності. Розвиваючи зв'язок, дитина відчуває себе захищеною, коханою і що про неї піклуються.

«Підтримка зв'язку з матір'ю переживається дитиною як джерело безпеки» (Боулбі) До 3-4-річного віку потреба дитини залишатися поруч з матір'ю залишається дуже сильною, розлука ж викликає занепокоєння у обох. Невизначеність щодо місця перебування матері довгий час викликає у дитини дистрес і травму. Втрата матері в цьому віці може викликати тривогу і надалі навіть нездатність побудувати нові відносини. Дитина не бажає розлучатися з улюбленими об'єктами і завжди бажає повернення матері. «Відновлення відносин є джерелом радості» (Боулбі) При цьому завдання сепарації і індивідуалізації для дитини є невід'ємною частиною її дозрівання і дорослішання і яким не був важливии позитивний досвід створення бондів між дитиною і матір'ю, кожна дитина в результаті має різний досвід проживання цієї самої прихильності, а отже, по-різному ставиться до любові, розлуки і втрати.

Коріння цієї відмінності лежать у внутрішній робочій моделі, в розвитку стилів прихильності (attachment, англ).

Внутрішня робоча модель

Як згадувалося вище, індивідуальна прихильність будується на основі соціальних взаємодій протягом перших 9 місяців життя дитини. Мати є надійною базою, від якої дитина починає свої дослідження світу, повертаючись до неї для комфорту, заспокоєння і любові. Досліджуючи світ, дитина стикається з різними зовнішніми факторами, в яких вона живе, які сприяють розвитку її «внутрішньої робочої моделі» - знання про те, як влаштований світ, як її об'єкти пов'язані один з одним, як вони взаємодіють. Зовнішній світ поступово стає внутрішньою нормою малюка і якість його фантазій - населяють його світ добрі ельфи або лиходії - залежить від інтегрованого ним раніше досвіду.

Стилі уподобань

Діти ростуть в різних сім'ях і, відповідно, відчувають різну ступінь спів-налаштування, чутливості і чуйності своїх матерів - поступово виявляючи відмінності в своєму розвитку, зокрема, в стилях прихильності. Основними з них є: безпечний або надійний, уникаючий (тривожний) і неорганізований.

Розвиток безпечної прихильності формується, коли сигнали і потреби дитини зрозумілі, її емоції досить добре регулюються (досить добре, оскільки дуже важливі також і пережиті фрустрації), мати чуйна і доступна у той час, коли дитина її потребує. Маючи безпечний або надійний стиль прихильності, дитина вчиться довіряти іншим, розвиває свої здорові кордони, порівняно легко створює свої прихильності, легко просить про допомогу і вміє нею користуватися. Безпечний стиль прихильності є одним з найпоширеніших стилів. Однак існують і інші, які формуються в тих випадках, коли навколишнє середовище не є настільки сприятливим.

Уникаючий або тривожна прихильність формується, коли мати турбується, злиться і дратується дитиною, її потреби відкидаються, а факт їх наявності та того, що дитина про них заявляє, призводить до ще більш сильного віддалення дитини від матері та відкидання.

В цьому випадку догляд за дитиною є рутиною, емоційна доступність матері обмежена в той час, коли дитина її потребує. Таким чином відбувається придушення почуттів, особливо почуття тривоги, страху, сорому, але також радості і хвилювання, оскільки вони не були визнані і відображені матір'ю. Відносини між дитиною і матір'ю складаються так, що близькість стає все більш складною, відносини тривожними. У свою чергу дезорганізований тип прихильності є найбільш травматичний дитячий досвід. Це діти, чиї вихователі не в змозі запропонувати захист і комфорт за часів сильного страху і потреби, дитині не допомагають пережити фрустрації. Рання втрата близьких, травма або нехтування дитиною поширені в таких сім'ях, де емоційна близькість практично неможлива. Будь-які дорослі відносини можуть бути важкими або навіть часто неможливими для людини, яка в перші роки страждала від такої плутанини всередині сім'ї. Таким чином, досвід раннього, часом ще невербального дитинства, інтегрується і може повторюватися на іншій сцені, тільки учасники різні.

Підлітки і їх завдання сепарації.

Ніхто з нас не хоче, щоб діти з батьками жили вічно, а батьки були єдиними опорними фігурами в житті дітей, для цього дитина повинна сепаруватися, і батьки дозволити їй це зробити. Період життя, зазвичай триває від 10 до 19 років, називається юністю - віком складної взаємодії «внутрішніх станів і зовнішніх завдань». Підлітковий вік - це епоха біологічних і психологічних змін, емоційної нестабільності, встановлення особи, сепарації та індивідуалізації, розширення інтересів і обов'язків, створення нових взаємозв'язків з однолітками. Це вік, коли можлива переробка і корекція проблем дитинства. Це можливо за допомогою регресу до стадії інфантильного конфлікту і його повторення знову саме в підлітковому віці. Регресуючий стан психіки підлітків можна розпізнати в ідеалізації акторів і спортсменів, злиття з природою, релігією, іншими словами, підлітки повертаються до раннього досвіду дитинства за допомогою колективних образів символічних батьківських фігур. Підлітковий вік - це єдиний вік, коли регресія природно служить прогресивним завданням розвитку. Підлітковий вік не обмежується тільки віком, але і будучи дорослою людина може відчувати підлітковий стан розуму, намагаючись таким чином перепрожити НЕ прожиті до кінця, не зрозумілі смисли і почуття юності. Можна говорити про зв'язок між раннім досвідом першої прихильності, сепарації, досвідом проживання втрат і процесом того, як людина справляється зі своїми проблемами в більш пізньому віці. Успіх чи невдача підліткового періоду і індивідуалізація особистості безпосередньо залежать від того, як любов і ненависть преживались в минулому. Психодинамічно цей вік є відривом від інфантильних внутрішніх об'єктів дитинства і знаходження нових об'єктів любові в зовнішньому світі. Розглядаючи теорію прив'язаності, це той етап, коли внутрішня робоча модель застосовується поза сім'єю, і саме тут вступає в гру певний стиль прихильності. Підлітки, які мають надійний стиль прихильності, як правило, досить самостійні, експериментують з навичками, які вони придбали в дитинстві, вміють будувати і підтримувати тісні відносини з друзями. Вони здатні бути вразливими і не боятися цього, вміють думати про свій досвід, знаходити способи розпізнавати свої емоційні стани. Незважаючи на процес сепарації, відносини з батьками підтримуються, і багато речей все ще можуть обговорюватися в сім'ї - вони можуть легко повернутися на безпечну базу в разі потреби в підтримці. Внутрішня робоча модель такого підлітка допомагає розібратися в проблемах, що виникають, у нього вже є багато позитивного досвіду, який, допомагаючи йому відокремитися, також допомагає створювати і підтримувати нові значущі і ніжні зв'язки з однолітками.

Інакше будується сепарація для підлітків, які не змогли розвинути надійну симпатію і чия внутрішня робоча модель сповнена амбівалентними переживаннями. Під час сепарації така молода людина, уникає прихильності, проявляє ознаки цього стилю. Вона намагається уникати емоційної близькості з однолітками і, навіть відчуваючи тривогу, не може попросити про допомогу. Навіть те, що вони сепаруються від батьків, для цієї групи не означає, що вони зможуть створити нові зв'язки, як правило, зв'язки досить хаотичні, відносини короткі і вони бігають від одного друга до іншого, для них також складно досягти глибини відносин. Відносини з батьками часто бувають складними, оскільки присутні тепер несвідомо емоційно недоступні батьки не дозволяють підлітку робити правильні вибори і будувати близькі стосунки. Біль і нерегульовані афекти надалі виявляються в тривожних розладах і розладах настрою, індивідуалізація відбувається складно, нові зв'язки або уникаються або відкидаються.

Найскладніше сепарація відбувається у підлітків з моделлю дезорганізованої прихильності, які були травмовані або піддавалися жорстокому поводженню без будь-якої підтримки навколо. Їх вразливість і незахищеність від зовнішнього світу буде активно себе проявляти в реакції на будь-який, навіть мінімальний, стрес. Намагаючись здобути незалежність, вони не можуть примиритися з тривогою, звідси починається зловживання психоактивними речовинами, залежність, антигромадська поведінка, секс в ранньому віці і проблеми з психічним здоров'ям, парадоксально, але до всіх цих дій підліток вдається, щоб нестерпну тривогу зробити терпимою. Не маючи можливості повернутися на безпечну базу або навіть не маючи її, у них недостатньо внутрішньої сили, щоб розірвати це порочне коло антигромадської поведінки, вживання наркотиків, поганих компаній і тд. Однак буває і так, що навіть підліток з надійною прихильністю, проходячи полярності і складності цього періоду юності, може зрушитися в тривожний або дезорганізований стиль, однак, його досить позитивний досвід дозволить йому порівняно швидко повернутися назад і вирівняти свій внутрішній стан.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

ЗАГРОЗА ГРУМІНГУ ОНЛАЙН: ЯК ЗАХИСТИТИ ДИТИНУ

Інтернет є величезним джерелом інформації для всіх, в тому числі дітей. Однак юні користувачі можуть знайти в Інтернеті не тільки навчальні онлайн-уроки, ігри, розважальний контент і можливість поспілкуватися з друзями. Часто самі того не підозрюючи, підлітки допомагають кіберзлочинцям в досягненні їх цілей. Публікація фото в соціальних мережах, відкритий профіль — все це підвищує ризик стати жертвою грумінгу, наслідки якого можуть бути дуже небезпечними.

ЩО ТАКЕ ГРУМІНГ В ІНТЕРНЕТІ?

Грумінг —це встановлення дорослими дружніх та довірливих відносин з неповнолітнімиособами через Інтернет для вступу з ними в інтимний зв’язок, шантажування та залякування. Для грумінгу онлайн зловмисники використовують соціальні мережі, електронну пошту, текстові повідомлення, чати в онлайн-іграх або інші веб-сайти для спілкування між користувачами.

Кіберзлочинці користуються недосвіченістю неповнолітніх,застосовують психологічні маніпуляції та переконання, щоб жертви добровільно погоджувалисьна їх небезпечні пропозиції. Наприклад, щоб завоювати довіру зловмисники починають приділяти дитині багато уваги, часто спілкуватися, вислуховувати проблеми та дарувати подарунки. Для грумінгу зловмисникичасто використовують фальшиві профілі та намагаються видати себе за іншу особу.

Остаточною метою грумінгу найчастіше є отримання фотографій та відео відвертого характеру. Однак, дії зловмисників можуть бути і набагато небезпечнішими — воничасто намагаються зустрітися з дитиною в реальному житті. Зважаючи на брак досвіду та наївність, юні користувачі можуть піддаватися на такі провокації з боку дорослих.

ПОРАДИ ДЛЯ БЕЗПЕКИ

У прагненні захистити дитину від можливих ризиків батьки можуть викликати у неї страх незнайомих людей, тому важливо знати міру з почуттям обережності. Для зниження ризику насампереднеобхідно пояснити підлітку, що спілкуватися в Інтернеті можна лише з тими, хто є її друзямита знайомими в реальному житті. Необхідно зауважити, що слід уникати особистих розмов з незнайомцями в Інтернеті, особливо на інтимні та провокативні теми. Це не означає, що слід боятися кожного, хто додає підлітка у друзі в соціальних мережах, однакнеобхідно перевіряти та аналізувати усіх, хто викликає підозру. Під час обговорення теми грумінгу необхідно підтримувати неконфліктний спосіб спілкування, щоб дитина не боялася звернутися за допомогою у майбутньому.

Підготувати дитину абсолютно до всього, що може трапитися в мережі та реальному житті неможливо. Насамперед батькамважливо переконатися в тому, що їхні діти з раннього віку знають, якою інформацією можна ділитися з іншими, навіть тими, хто здається товаришами. Адже зловмисники, щоб завоювати довіру підлітків намагаються видавати себе за їх друзів. Через це варто чітко окреслити випадки, коли можна:

надсилати або публікувати фотографії (а також розказати про допустимий вміст фото);

давати контактну або ідентифікаційну інформацію про себе чи інших членів сім'ї;

повідомляти дані про своє місцезнаходження.

ТУРБОТА, А НЕ ОБМЕЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Будь-які правила та обмеження часто викликають негативну реакцію з боку підлітків. Саме тому кращий варіант — цепошук балансу між використанням інструментів для контролю онлайн-активності юних користувачів та налагодженням хороших та відкритих стосунків з дітьми.

Важливим етапом в забезпеченні безпеки підлітків є їх захист онлайн. РішенняESET Parental Control для Androidдопомагає робити це комфортним для сприйняття способом. Функції моніторингу програм, які використовуються, інформують батьків про діяльність юних користувачів на смартфонах або планшетах Android. Крім цього, батьки завжди можуть перевірити де знаходиться їх дитина за допомогою функції визначення місцезнаходження.

БЕЗПЕКА ДІТЕЙ В ІНТЕРНЕТІ:

Згідно зі статистикою ризикована поведінка онлайн включає в себе:

1. Опублікування приватної інформації – 50%

2. Спілкування з онлайн незнайомцями – 45%

3. Додавання незнайомців в «друзі» – 35%

4. Надсилання приватної інформації незнайомцям – 26%

5. Відвідування порно сайтів – 13%

6. Розмови з незнайомцями на тему сексу – 5%

Найбільші ризики в Інтернеті для дітей можна поділити на такі категорії - секстинг, онлайн-грумінг та сексторшен. Оскільки нанести шкоду може не тільки контент, який розміщений в мережі, а і дії - як самих дітей та підлітків, так і злочинців. 5 Положення дитини ускладнюється й тим, що їй важко та соромно зізнатися у такому вчинку дорослим, хоча саме їхня участь важлива для вирішення цієї проблеми. Однак дуже часто світлини та відео потрапляють в Інтернет, де швидко й безконтрольно розповсюджуються між користувачами (у соціальних мережах та чатах класу), що призводить до кібербулінгу дитини (знущання й глузування через сучасні засоби комунікації), а потім і до агресивного переслідування в учнівському колективі, виникнення проблем у загальному навчальному процесі.

Трапляється, що юнаки та дівчата створюють в соціальних мережах групи з непристойними назвами, куди з помсти викладають інтимні світлини однолітків.

Такі дії призводять до травмування психіки дитини, підривають її довіру до оточуючих, створюють проблеми в побудові стосунків у майбутньому, можуть стати причиною втечі з дому та спроб покінчити життя самогубством.

Окрім того, секстинг може стати серйозною перешкодою для самореалізації у дорослому житті (під час навчання чи пошуку роботи), адже більшість сучасних кампаній шукають підтвердження інформації про кандидата також в Інтернеті та соціальних мережах. Повністю ж видалити будь-яку інформацію, розповсюджену в мережі, практично неможливо. Крім того, ці фото можуть потрапити на сайти з дитячою порнографією. На жаль, нині випадки підліткового секстингу — сумна реальність для України, і діти все частіше потрапляють в ситуації, коли їх фото безконтрольно розповсюджуються.

Діти часто не розуміють зв’язок між реальним та віртуальним життям, а також не знають про наявність ризиків, зумовлених секстингом.

Для попередження та вирішення цієї проблеми необхідна співпраця батьків, вчителів, дітей та навіть поліції.

Також батьки мають знати, як правильно діяти в такій ситуації, адже зазвичай наша перша реакція — прохання (або вимога) показати телефон та зроблені дитиною інтимні світлини й подальше наполягання на негайному їх видаленні.

Зауважте, що саме в такий спосіб дорослі лише ускладнюють проблему: поперше, перегляд інтимних світлин завдає ще одну травму дитині (адже для неї це великий сором), а по-друге, так ви знищуєте всі докази, якими може скористатися поліція у випадку розслідування (між тим, самі світлини все одно продовжують мігрувати Інтернет-простором).

Як тільки ви дізнались про ситуацію секстингу від дитини - підтримайте її, не критикуйте і не осуджуйте.

- Разом зверніться до служби підтримки соціальної мережі, щоб вони видалили матеріал.

- Поговоріть з батьками дитини, яка розповсюджує такі фото- чи відео, щодо видалення матеріалів на всіх носіях та сайтах.

- Якщо ситуація вирішується складно, то зверніться разом з дитиною до поліції.

- Також для видалення матеріалів такого характеру ви можете звернутись до громадської організації Internet Watch Foundation (IWF) - https://www.iwf. org.uk/ Онлайн-грумінг — це побудова в мережі Інтернет дорослим/ групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті.

Зазвичай злочинці (або злочинні угруповання) реєструються в соціальних мережах під виглядом підлітків чи налагоджують контакт зі школярами в онлайн іграх, через електронну пошту та ін.

Часом діти знають, що спілкуються з дорослими. Злочинці можуть додаватися дитині у друзі, розсилати особисті повідомлення, переглядати сторінки дітей і шукати серед них таких, яким бракує любові та турботи вдома.

Такі діти можуть писати у себе на сторінках у соціальних мережах: «мене ніхто не любить, навіщо я народився/лася» або «мені дуже самотньо» та ін. Протягом деякого періоду злочинець веде листування з дитиною, будуючи довірливі стосунки. А з часом отримує від неї трохи більш відверті світлини, ніж дитина зазвичай розміщує у себе на сторінці.

Далі злочинець починає вимагати більш інтимні фото/відео або особисті зустрічі, погрожуючи надіслати ці фото батькам дитини та всім її друзям, а також розмістити біля школи дитини.

Потрапивши в таку складну ситуацію, діти відчувають самотність, відчай та безвихідь, тому погоджуються на всі умови кривдників.

Американська організація THORN, яка була створена Ештоном Катчером та Демі Мур, провела дослідження серед 2 100 дітей-жертв онлайн-грумінгу. Кожна четверта дитина була у віці 12 років чи молодше, 62 % дітей погоджувалися на вимагання злочинців та для 68 % з них погрози та вимоги не припиняли збільшуватися.

Через таке психологічне пригнічення та страх дитини більшість випадків онлайн-грумінгу залишаються прихованими й не доходять до слідчих органів, хоча це тяжкі злочини (виготовлення дитячої порнографії, розбещення, вимагання та шантажування) і законодавство України передбачає за це кримінальну відповідальність.

Сексторшен — налагодження довірливих стосунків із дитиною в Інтернеті з метою отримання приватних матеріалів, шантажування та вимагання додаткових матеріалів чи грошей.

Професійні злочинці оперують у соцмережах та месенджерах, а також у мережевих іграх. Фактично жертвою сексторшену можна стати у будь-якій програмі з можливістю надсилати фото та відео.

Міжнародна статистика стверджує, що близько 50% підлітків отримували або надсилали зображення інтимного характеру в мережі та стикались з пов’язаним із ними шантажем.

Інколи це відбувається навіть без реального підґрунтя у вигляді інтимного контенту – злочинці діють навмання, намагаючись шантажувати незнайомих дітей.

Також шантажистами можуть стати колишні реальні друзі після сварки, образи чи непорозуміння. Дослідження Національної спільноти Великої Британії щодо попередження жорстокого ставлення до дітей свідчить про те, що 16 % дітей надсилають свої оголені фото.

В Україні на сьогодні 3 058 630 дітей у віці від 11 до 18 років. Вірогідно, що близько 489 381 дитини надсилають свої оголені фото. З них кожна друга (55 %) дитина надсилає свої фото друзям, кожна третя (33 %) ділиться цими матеріалами з людьми, яких вона знає лише в Інтернеті. ЮРИДИЧНА ДОВІДКА Розповсюдження та виготовлення порнографічної продукції на території України є кримінально карним діянням, за що передбачена відповідна стаття 301 Кримінального кодексу України.

Якщо ж на фото - або відеоматеріалах зображення дитини (особи до 18 років), — така продукція може вважатися дитячою порнографією, за виготовлення та розповсюдження якої особа, причетна до цього, буде засуджена до 12 років позбавлення волі.

Проте у випадку секстингу в переважній більшості випадків підлітки розповсюджують еротичну, а не порнографічну продукцію. Тож попри тяжку шкоду психологічному здоров’ю дитини довести скоєння злочину дуже складно.

Такий матеріал може довго знаходитись в мережі і, наприклад, потрапити на очі вчителям навчального закладу та тим самим погіршити стосунки чи керівникам роботи, на яку в майбутньому буде влаштовуватись дитина, оскі%D