.jpeg)
Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей
Як реагувати батькам на самоушкодження підлітків
Самоушкоджуюча поведінка у підлітків. Коли бити тривогу?
Які фактори ризику такої поведінки?
• Сам підлітковий вік, який ставить багато завдань перед незрілою психікою підлітка, є кризою ідентичності.
• Низька самооцінка.
• Булінг в школі.
• Сензитивний тип темпераменту.
• Імпульсивність, нездатність давати раду емоціям.
• Межовий розлад особистості.
• Депресія.
• Тривожні розлади.
• Посттравматичний стресовий розлад. (ПТСР), дитячі травми.
• Порушення харчової поведінки і т.д.
• Складні стосунки в сім’ї.
Які наслідки самоушкодження?
Виділяють позитивні і негативні. До позитивних відносять: швидке зменшення емоційної напруги, вихід з «емоційного оніміння» (коли нічого не відчуваєш) та інтенсивна реакція оточення (близькі налякані, відразу звертають увагу).
До негативних наслідків відносять: залежність від цих дій (це як протоптана доріжка в головному мозку, чим більше робиш, тим більше хочеться «по ній ходити»), сором, страх показати своє тіло, негативні реакції оточення, сприйняття як «божевільного».
Важливі акценти при бажанні зашкодити собі:
1. УВАГА – змінити фокус уваги з середини назовні.
2. ТІЛО (холодна вода в обличчя; біг, душ, дихання)
3. ПОЧУТТЯ (заземлення через органи чуття (запах, звук, їжа і т.д.)
4. ДУМКИ (Рима, повторювана фраза, молитва, те, що зніме зацикленість)
5. ДІЇ (соціальна підтримка або дія, на якій можна довго зосередитися).
Позиція батьків до цієї проблеми повинна бути усвідомленою і дорослою, а саме:
1. Приймати і не критикувати за почуття, валідизувати їх. Часто батьки бачать страждання, але не знаючи, що з цим робити, відразу починають переживати, метушитися. Просто прийміть той факт, що підлітку погано і все. Фраза: «Я бачу як тобі боляче, я відчуваю твій біль. Чим я можу тобі допомогти?» сама по собі може мати терапевтичний ефект.
2. Розмовляйте! Якщо підліток ділиться, то кидайте все і слухайте. Це зараз набагато важливіше будь-яких домашніх справ.
3. Вчіться слухати не критично. Будь-яка критика зіграє проти вас.
4. Тримайте лід в морозильній камері, його дія подібна дії при самопорізах (при сильному бажанні порізати себе, використовувати лід на внутрішню поверхню руки, холодну воду).
5. Запропонуйте допомогу психолога/психотерапевта.
І, нарешті, хороша новина, за статистикою, до 20-23 років підлітки переживають цей непростий період свого життя під назвою «підлітковий вік» і самоушкоджуюча поведінка проходить сама собою. Але, щоб пережити цей непростий період без особливих наслідків, шановні батьки, рекомендую озброїтися батьківською усвідомленістю, яка полягає в формуванні здорової батьківської позиції, що б не відбувалося!
ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ТРАВМАТИЧНІ ПОДІЇ (ВІЙНУ ЧИ СМЕРТЬ)?
В екстраординарній ситуації нам необхідні ординарні речі.
· Чуттєві батьки чи опікуни, які оточують дитину турботою
· Доступ до ресурсів (школа, ігри, їжа…)
· Підтримка стосунків з однолітками
Що допомогає дитині?
· Щоденна рутина. Важливо, щоб дитина мала певні острівці визначеності (зранку чистимо зуби, робимо зарядку…)
· Відволікання уваги (іграми) та можливість бути активними (намалювати, зліпити щось)
· Опіка батьків, просто проведення часу разом
· Структура та обмеження (наприклад, коли діти занадто агресивні)
· Інформація. Пояснити дитині як діяти в якій ситуації. Якщо є інформація, дитина знає, що відбувається, і має контроль.
· Найважливіше — відповіді на запитання
Як говорити з дитиною про травмуючі події (війну, смерть близьких)?
1. Дати собі можливість слідувати запитанням, які задає дитина. Скажіть дитині, що вона може запитати у вас все, що хоче.
2. Діти мають своє власне розуміння травматичних подій та смерті відповідно до їх віку. Тому ви можете довіритися їхній здатності захисти себе. Уважно слухайте їх запитання та відповідайте лише на запитання, які задає дитина.
3. Ви можете знайти відповідь, яка буде прийнятною для дитини. Заспокоїти, перевести фокус на щось інше. Діти вже знають, що існує добро і зло через казки.
4. Важливо бути відвертим. Відвертість не означає, що треба говорити все. Але все, що ви говорите, має бути правдою. Інакше ви можете втратити довіру дитини.
‼️Основний принцип: сказати правду на поставлене запитання і почекати на наступне.
Розмова про емоції: чи потрібна і коли?
· Потрібно розмежовувати дітей, які зараз знаходяться в епіцентрі обстрілів, і дітей, які знаходяться у відносній безпеці. Про емоції говоримо, коли знаходимось у безпеці.
· Чим більше батьки говорять з дитиною про важкі речі, тим менше їх страх перед подібними розмовами.
· Коли батьки говорять з дитиною про емоції, вони переживають те саме, що й дитина.
· Важливо говорити з дитиною про емоції, але не потрібно її перевантажувати вашими емоціями.
Про що не говорити?
1. Про речі, які без необхідності лякають дитину. Батьки мають бути чесними з дитиною, разом з тим не травмуючи дитину.
2. Про те, що може статися гіпотетично, але ви поки що не впевнені.
3. Оточуйте дітей турботою, повертайте їх в дитинство та не недооцінюйте себе. У вас є все необхідне, щоб допомогти дитині
Сім порад для батьків, як підтримати дитину під час війни
Слухайте
Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.
Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися
Не уникайте складних розмов
Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.
Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів(-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. Авідтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова
Контролюйте контент, який споживає дитина
Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла
Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини
Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.
Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід уминулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит ірежим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога
Потурбуйтеся про себе
Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви— надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй— подбати про свій стан та психічне здоров’я.
Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця— практичного психолога, психотерапевта
Підтримуйте рідних і приймайте підтримку
Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки
Поради батькам щодо профілактики поширення серед молоді наркотичних та психотропних речовин
1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.
2. Намагатися тримати під контролем вільний час дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.
3. Знати товаришів своєї дитини, коло її неформального спілкування.
4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам, родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.
5. Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуванням індивідуальних і вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне лихо надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.
6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує наркоманію, зваблює їх насолодою від вживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пісенні твори, що акцентують на привабливих сценах "кайфування" в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).
7. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, уміння обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовинами.
8. Підтримувати постійний зв'язок з навчальним закладом, допомагати їм у пропаганді утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління.
9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин (зміна фізичного стану, поведінки, активності тощо).
10. Бути готовими і рішучими до консультацій з педагогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття "дисциплінарних" рішень щодо обмеження "непродуктивного" часу життя дитини і контактування її з "підозрілими" товаришами.
Поради батькам щодо запобігання наркоманії в підлітковому віці
Мотиви прийому наркотиків у дітей та підлітків виявити дуже важко. Це може бути і цікавість, і бажання відчути ейфорію, і бути «таким як усі» в групі, і виглядати більш дорослим. Чим молодша дитина, тим більше значення має груповий мотив. Доказом цього є те, що довгий час діти та підлітки вживають психоактивні речовини без вибору, ті, які вдалося знайти, і важливим є саме спільне сп’яніння, яке зближує групу, урівнює її членів.
Дуже важливою метою, яка стоїть перед вчителями, батьками, медичними працівниками, є раннє виявлення ознак вживання наркотичних або психотропних речовин підлітками. Ранніми ознаками вживання наркотичних речовин, незалежно від їх виду, можуть бути наступні зміни у поведінці, характері та фізіології підлітків:
• безпідставне зникнення з дому на досить тривалий час;
• пропуски занять у ліцеї, зниження успішності в навчанні;
• різкі зміни у поведінці, що не були властивими раніше; (необгрунтована агресивність, злобність, замкнутість, зміна кола друзів, неохайність);
• часті звернення до аптеки;
• поява брехливості, відчуженості;
• виникнення боргів;
• зникнення цінних речей та грошей з дому, крадіжки;
• втрата зацікавленості до навчання, праці, захоплень, перегляду телепередач;
• зникнення з дому таких хімічних речовин, як: оцет, питна сода, перманганат калію, йод, ацетон та інші розчинники;
• поява у підлітка флаконів з невідомими рідинами, а також пакетів з рослинною сировиною;
• знаходження у підлітка шприців, голок, гумових джгутів, закопчених ложок, таблеток, наркотичних речовин;
• наявність у підлітків слідів від ін’єкцій у будь-яких частинах тіла;
• розлади сну (безсоння або надзвичайно тривалий сон, сон вдень, важке пробудження та засинання, тяжкий сон)
• розлади апетиту (різке підвищення апетиту або його відсутність, прийом значної кількості солодощів, поява надзвичайної спраги);
• коливання розміру зіниць (зіниці різко розширені або звужені до булавкової головки) та кольору шкіри (різко бліда, сірувата).
Ранні ознаки вживання наркотиків можуть бути різними, в залежності від того, який наркотик, в якій кількості та комбінації вживає підліток. В залежності від того, в якому стані перебуває підліток (сп’яніння, вихід з нього, або в перерві між прийомами наркотиків), ранні ознаки вживання наркотичних речовин можуть відрізнятись.
Через 5 – 15 хвилин після куріння виникає відчуття піднесеного настрою та приливу сил, сильний голод і спрага. Психічний стан коливається від немотивованої веселості, сміху до тривоги, страху, агресивності. Зіниці у стані сп’яніння розширені, блищать, шкіра бліда, губи сухі. Відзначається невелике підвищення артеріального тиску та прискорення пульсу. Закінчується сп’яніння тяжким сном, слабкістю, апатією. В перервах між прийомами наркотичних засобів на перших етапах ніяких суттєвих змін у поведінці підлітків не відмічається. Через декілька місяців (1 – 2) після регулярного (щоденного) вживання можуть виникнути такі ознаки: - псується або безпідставно змінюється настрій, безсилля змінюється дратівливістю, агресивністю, порушується сон (сонливість вдень), з’являється головний біль, озноб, пітливість шкіри, тремтіння (тремор), підвищується артеріальний тиск.
Після прийому наркотику виникає ейфорія, приємне почуття комфорту та розслаблення, зіниці різко звужені, обличчя та шия червоніють, з’являється свербіння шкіри, переважно обличчя. Під час сп’яніння підлітки малорухливі, шукають усамітнення та спокою. При необхідності підлітки можуть легко приховувати усі ознаки сп’яніння, окрім різко звужених зіниць. При виході зі стану опійного сп’яніння зіниці розширені, може виникнути нудота, блювання, біль у різних частинах тіла, підвищена температура, зростання частоти серцевих скорочень, коливання артеріального тиску, безсоння, нежить. Психічний стан характеризується дратівливістю, злостивістю, нестійкістю настрою.
Наявність у підлітків однієї або декількох з вищевказаних ознак не дає підстав для ствердження того, що дитина вживає наркотики. Діагноз наркотичного сп’яніння може бути встановлений тільки лікарем – наркологом. Однак це повинно спонукати батьків більш пильно віднестись до поведінки дитини, звернутись за порадою до лікаря – нарколога.
Адже отримавши кваліфіковану медичну та психологічну допомогу при перших спробах вживання, дитина чи молода людина має більше шансів уникнути страшної прірви наркотичної залежності.
Пам'ятка для батьків першокласників
У спілкуванні зі своїми дітьми:
Радійте вашому синові, доньці.
Розмовляйте з дитиною турботливим, підбадьорюючим тоном.
Коли дитина з вами розмовляє, слухайте уважно, не перериваючи.
Установіть чіткі та визначені вимоги до дитини.
У розмові з дитиною називайте як можна більше предметів, їх ознак, дій з ними.
Ваші пояснення повинні бути простими та зрозумілими.
Розмовляйте чітко, ясно.
Будьте терпелячими.
Спочатку запитуйте «що?», а потім «для чого?», «чому?».
Заохочуйте в дитини прагнення ставити запитання.
Заохочуйте цікавість, пізнання та уяву вашої дитини.
Частіше хваліть дитину.
Заохочуйте ігри з іншими дітьми.
Турбуйтесь про те, щоб у дитини були нові уявлення, про які вона могла б розповісти.
Намагайтеся, щоб дитина разом з вами щось робила по господарству.
Намагайтесь проявляти інтерес до того, що їй цікаво робити (малювати, співати тощо).
Не втрачайте почуття гумору.
Грайте з дитиною в різні ігри.
Частіше робіть щось спільно, усієї сім'єю.
Частіше спілкуйтеся зі спеціалістами, читайте книги про виховання дитини.
Щоб установити довірливі стосунки з дитиною та зберегти їх:
Не переривайте дитину, не кажіть, що ви все зрозуміли, не відвертайтесь, поки дитина не закінчила розповідати, інакше кажучи, не давайте їй приводу тривожитись через те, що вас мало цікавить те, про що вона каже.
Не ставте забагато запитань.
Не примушуйте дитину робити те, до чого вона не готова.
Не примушуйте дитину робити що-небудь, якщо вона втомилась, засмучена.
Не вигадуйте для дитини багато правил - вона перестане звертати на них увагу.
Не виявляйте підвищеного занепокоєння з приводу неочікуваних стрибків у розвитку дитини чи деякого регресу.
Не порівнюйте дитину з жодними іншими дітьми.
Поради соціального педагога батькам щодо спілкування і виховання проблемної дитини.
1. Якщо дитина проявляє садистські нахили, жорстока по відношенню до інших людей, тварин – проблема емоційного і психічного стану. В такому стані треба звертатись до дитячого психотерапевта.
2. Якщо дитина гіперактивна – потрібна консультація педіатра, який поставить діагноз і призначить лікування.
3. Якщо дитина запальна чи войовнича – переконайтесь чи саме батьки не провокують таку поведінку. До такої треба бути уважним, роз’яснювати наслідки такої поведінки, щоб вона вчилась регулювати свої стосунки із іншими людьми.
4. Якщо дитина не вміє стримувати гнів, необхідно залучити її до активного слухання, щоб вона вчилась вербально висловлювати агресію і знімати збудженість, нервовість.
5. Із кінозалу ( домашнього) виключити перегляд фільмів і телепередач із сценами насилля, жорстокості
6. Ні в якому разі не застосовувати фізичні покарання.
7. Роз’єднати хулігана і жертву Зайняти хулігана корисною роботою, щоб його енергія використовувалась з миролюбною метою.
8.Привчити дітей самим вирішувати свої проблеми настільки, наскільки це можливо, без стороннього втручання.
9. Не дозволяйте такій дитині сидіти без діла. Спрямуйте її енергію на щось корисне.
10.Доброзичливість і теплі стосунки з такими дітьми, постійне спілкування і вміння слухати дитячі проблеми, переконання, а не фізична сила – це допоможе запобігти агресивності.
Рекомендації соціального педагога батькам підлітків, схильних до правопорушень
1. Намагайтеся бути завжди позитивним прикладом для своєї дитини, законослухняним громадянином своєї країни.
2. З молодшого віку прищеплюйте дітям повагу до закону, прав людини.
3. Проявляйте витримку, терпіння під час спілкування з дитиною, обговорення його протиправних вчинків (дій).
4. Шляхом переконання, створення гідних та цікавих життєвих перспектив сприяйте виникненню у підлітків прагнення до законослухняності, вибору гідних друзів, дозвілля.
5. Відмовтеся від постійних повчань, не закріплюйте у підлітків негативної оцінки своїх учинків.
6. Не нав’язливо здійснюйте систематичний контроль за життєдіяльністю підлітка.
7. В процесі необхідного перевиховання змінюйте обставини в сім’ї, звичні форми поведінки, спілкування, контролю та інше з дитиною та поміж дорослими.
8. Сприяйте особистісному зростанню дитини.
9. Висловлюйте йому свою довіру, схвалюйте його досягнення, виробляйте вміння не тільки підкорятися, а й командувати.
Консультація для батьків, що мають агресивних дітей
При взаємодії з агресивною дитиною:
— приймайте дитину такою, яка вона є;
— висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;
— розширюйте кругозір дитини;
— включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;
— ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.
Боротися з агресивністю потрібно терпінням, Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.
Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися.
Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження, то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.
Соціальна адаптація п'ятикласника
Пам'ятка батькам п'ятикласника
У ваших дітей проблемно-переломний період, тому будьте особливо спостережливими, уважними, небайдужими.
У 5-му класі розширився обсяг основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час для підготовки уроків.
Забезпечте своїм дітям удале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками.
Програми включають більше теоретичного матеріалу. Тому слід привчати дітей міцно заучувати окремі правила з математики, української мови, географії тощо.
Уважно стежте за рівнем виразного читання ваших дітей. Хай удома виразно читають усі тексти, що задані з різних предметів.
Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденниках і робочих зошитах.
Дбайте про те, щоб дитина навчалась бути охайною в усьому, включаючи бережне ставлення до підручників.
Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя - прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.
Намагайтесь придбати для сімейної бібліотеки різноманітні словники та довідкову літературу.
Пам'ятайте, що клас, де навчається ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи, у тим кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного й від вас теж.
Не забувайте: дитину не слід карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, радити, допомагати, підтримувати.
Керуйтесь у спілкуванні з дитиною правилом: найдієвіший засіб виховання - особистий приклад.
Дбайте про всебічний розвиток своєї дитини.
Умійте ставити себе на місце дитини.
Пам'ятайте: праця, зокрема навчальна, не завдає шкоди вихованню дитини, а бездіяльність - перший ворог.
