Верби́цький Миха́йло Миха́йлович

(4 березня1815, с.Явірник Руськийна Перемищині—7 грудня1870, с.Млини) — український композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

/Files/images/verbytskyy.jpg

Народився на Надсянніу родині греко-католицького священика. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько, а матір, вдруге вийшовши заміж, офіційно відмовилася від батьківських прав. Ним і його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич—перемишльський владика Іван Снігурський— один із найяскравіших діячів УГКЦ. 1828 Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі УКГЦхор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.
На Великдень наступного1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослужінні, на якому Вербицький разом ізІваном Лаврівськимвиступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента ікомпозитораАлоїза Нанке (Alojis Nanke). У Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Вчителями також були, зокрема, чехи Вікентій Серсаві (Vincent Sersavi) та Франтішек Лоренц (Franz Lorenz).
Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемишльського хору, в якому були твори віденських класиків Йозефа Гайдна, В.А.Моцарта,Бетховена твори композиторів «золотої доби» української музики—Максима Березовського та Дмитра Бортнянського.
Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Тоді в церквах панувало одноголосся (самолівка) та двоголосся (єрусалимка), а творчість Дмитра Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.
Згодом вступив доЛьвівської духовної семінарії. Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви». Втретє припинив навчання через перший шлюб та необхідність утримувати сім'ю.
Заняття музикою не перервалися: молодий семінарист керував хором навчального закладу, опанував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберіглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.
У другій половині1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамениту «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.
Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької. Музика у цих п'єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п'єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав. У цей час створив музику до вистав «Верховинці»Юзефа Коженьовського, «Жовнір-чарівник» (за Квіткою-Основ'яненком), «Козак і охотник»Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха»Рудольфа Мохата ін.
Але політичні події повернулися так, що 1848–1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п'єс.
У 1849 році у Перемишлі організувався театральний гурток. Вербицький писав музику до вистав і виступав як актор. У цей час написав музику на текстІвана Гушалевича«Мир вам, браття, всі приносим». Цей твірГоловна Руська Радавизначила гімном Галичини під час«Весни народів»1848–1849 років.
Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священика, тому тільки 1850року закінчив Львівську семінарію і отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії на іншу.
З 1853 по 1856 рік він був адміністратором каплиці на горі у селі Стрілки Старосамбірського району на Львівщині. Каплиця 1792 року не збереглася, але на її місці зараз стоїть церква святого Євстахія, яка належить до пам'яток місцевого значення. Про те, що в храмі служив отець Михайло Вербицький, вказує меморіальна дошка. Під горою була дерев'яна плебанія, де жив колись отець Михайло Вербицький. Але вона також не збереглася— на її місці у 1902 році збудована інша. Його іменем названа місцева школа, і ось уже п'ятнадцять років у Стрілках відбуваються фестивалі духовної музики імені отця Михайла Вербицького, на які приїзджають найкращі церковні й шкільні хори району та області.
1856 року він осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя.
1860-ті роки— з відкриттям у Львовітеатру «Руська Бесіда»композитор знову звернувся до жанру співогри. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана», «Сільські пленіпотенти», «Простачку» та ін.

Гімн України

Дата створення пісні«Ще не вмерла Україна»залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863рр.— але без відповідних наукових арґументів. ТекстПавла Чубинськогоу Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису«Мета», який фактично вийшов близько15 січня1864року. Ймовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.
Перше виконання твору«Ще не вмерла Україна»як Гімну відбулося 10 березня 1865 року у Перемишліяк завершальний номер концерту, присвяченому Тарасові Шевченку, диригував Анатоль Вахнянин.

Останні роки життя

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер у селі Млинах (тепер на території Підкарпатського воєводства Польщі) від раку язика.

Родина

Був двічі одруженим, двічі овдовів. Перша дружина— австрійка Барбара Сенер, померла через рік після одруження. Син—Іван(18.1.1839-9.3.1890), професор історії, директорБродівської гімназії. Друга дружина померла передчасно. Мали сина Андрія.
Вшанування пам'яті. У с.Млини, поряд із кордоном, на нині польській землі біля старовинної, із 1740 року, дерев‘яної церкви Покрови Пречистої Богородиці (гарно відреставрованої, яка служить храмом місцевим римо-католикам) стоїть скромний пам‘ятник на могилі автора мелодії українського національного і Державного Гімну композитора отця Михайла Вербицького. І аж 12 квітня 2005 за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о.Вербицького в с.Млини, будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.
Громада с. Яворова на Львівщині встановила Михайлові Вербицькому пам‘ятник і назвала його іменем музичну школу та вулицю. Є вулиця його імені також у Львові.
У червні 2013 завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам'ятника Михайлові Вербицькому, що був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект. Перемогу здобув проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка. Пам'ятник М. Вербицькому, як тест на громадянську зрілість, встановлять у львівському сквері на розі вулиць Бандери,Вербицькогоі Чупринки.
27 лютого 2015 депутатиТернопільської міської ради прийняли рішення про присвоєння комунальній установі— тернопільській музичній школі №2 імені Михайла Вербицького[5].
З нагоди 200-ліття від дня його народження, 4 березня 2015 року, численні делегації від Прикарпаття взяли участь в урочистих заходах, які представники української діаспори в Польщі провели на цвинтарі в с. Млинах Підкарпатського воєводства, де поховано М. Вербицького, та в Перемишлі. А напередодні, 28 лютого, в с. Явірнику Руському Перемишльського повіту відкрили меморіальну таблицю на дзвіниці храму, в якому парохував о. Михайло.
Кiлькiсть переглядiв: 47