Рідна мова – душа мого великого народу
Міжнародний день рідної мови започаткували у листопаді 1999 року на ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Однак початок цьому святу дали трагічні події. 21 лютого 1952 року в Бангладеш (Східний Пакистан) влада жорстоко придушила мітингувальників, які протестували проти заборони на використання в країні своєї рідної – бенгальської мови.
З 1971 року, після проголошення незалежності Бангладеш, цей день відзначають у країні як день мучеників, які загинули за рідну мову. За пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.
Головна його мета – показати важливість та підтримати самобутність кожної окремої мови світу. Адже недаремно кажуть, що без мови нація помирає, тому що в ній міститься культура і історія цілої держави. В ці важкі часи українцям як ніколи важливо підтримувати свою рідну мову словом, віршем, піснею.
Наша рідна мова є українська. Як не любити свою рідну мову, де вперше дитина сказала Мама, Тато. Де вперше рідною мовою освідчуються в коханні твої рідні. Наша рідна мова - наймелодійніша, найкраща у світі.
Дзвенить вона і в школі, бібліотеці, на вулиці, адже це мова жителів нашого краю. За допомогою мови ми пізнаємо світ, мріємо, передаємо свої відчуття, читаємо твори, співаємо.
Мова і пісня у нас — солов'їна,
Квітне в садочках червона калина,
Рідна земля для нас всіх — Україна
Велична, щедра і прекрасна мова,
Прозора й чиста, як гірська вода,—
То України диво барвінкове,
Багата мова й вічно молода.
Живи, вкраїнське слово, процвітай!
Моє мале сердечко звеселяй!
В кожну сім'ю й оселю завітай,
Де люблять і шанують рідний край.
Щоб пам'ятали нині й назавжди,
Якого роду доньки ми й сини.
Красу своєї мови бережи,
Бо житиме вона — то житимемо й ми!
