Життєвий і творчий шлях письменника.
Григорій Михайлович Стрілець народився 29 листопада 1899 року в селі Щербанівка , нині Обухівський район на Київщині. Рід Стрільців – древній, із глибоким чумацьким корінням, але зубожілий. « Я з роду чумацького, але батькові моєму довелося вже чумакувати з торбою по наймах», - писав Косинка в автобіографії.
Мріючи виборсатися із безпробудних злиднів, батько ладен був хапатися навіть за соломину. Його батьки намагалися покращити своє злиденне життя і у 1908 році виїхали за Урал, оселившись на березі Амуру, але після піврічних поневірянь у чужому краї повернулися в рідне село.
Мати Наталія Романівна , заробляла « на паляницю» шитвом, а батько змушений був перебиватися сякими – такими підробітками на цукровому заводі й, надірвавши жили каторжною працею помер в 1920 – му році.
Григорій, змалку пізнавши злидні, іще хлоп’ям змушений був працювати - пас людську худобу, дві зими гарував із батьком на цукроварні, ходив на заробітки до панів « на буряки ».
Навчанням малого Грицька опікувався дід по матері Роман Онищенко, що жив у сусідньому селі Красному. Зимою в перерві між заробітками, він відправляв онука до школи . Саме дідусь навчив майбутнього письменника грамоті і заохотив до читання – найперше Шевченкового «Кобзаря». Грицькові дуже подобалося вчитися, він був надзвичайно старанним і виявляв неабиякі здібності. А ще неабиякою школою для Григорія були народні пісні.
Читати Гриць навчився у чотири роки. Першою українською книжкою, яка після прочитання вразила хлопчика, стала «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ'яненка. За словами письменника,«Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицкому, а про те, що це книжка українського письменника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав – «хто ми і чиї ми діти...».
Коли Григорію виповнилося 14 років, він подався на заробітки до Києва, щоб підтримати овдовілу матір та малих братів і сестер. У місті юнак брався за всяку роботу: чистив чоботи, працював двірником, кур’єром, канцеляристом, водночас, прагнучи здобути освіту, відвідував вечірні гімназійні курси, які успішно здав екстерном.
Під час революційних змагань воював у повстанському загоні отамана Зеленого, пізніше вступив до лав Армії УНР, а згодом приєднався до лівих есерів («Українська партія соціалістів-революціонерів (боротьбистів)»), які на той час симпатизували більшовикам.
Із « Боротьби» розпочав свій творчий шлях Григорій Косинка, теж непартійний. Але коли в 1919 році партію «боротьбистів» саморозпустилася
хотів емігрувати, але за кордон так і не подався, повернувся до Києва і вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО) , який не закінчив, покинувши навчання після 3 курсу, через матеріальні труднощі.
Навчаючись в університеті, Косинка « з головою» поринає у бурхливий вир літературного життя. Уже в 1920- му році він – член літературо – мистецької групи « Гроно». На сторінках альманаху, який мав таку ж назву, як і група- « Гроно» (1920) - Григорій Косинка опублікував три свої твори -
« Мент», « Під брамою собору», « За земельку». У 1922р. Косинка опублікував першу збірку новел "На золотих богів". Другу книгу "Новели дезертира" Косинка намагався опублікувати в 1924 р., але йому відмовили в її публікації, що стало предметом серйозного занепокоєння автора та літературної громадськості Харкова.
Протягом 1924—1926 pp. Косинка був членом літературного угруповання "Ланка", яке в 1926р. перейменувалось на "Марс" (Майстерню революційного слова). Після ліквідації літературних організацій у 1932 р. був позагруповим. У 1926 р. вийшла нова книжка новел "В житах".
Своєрідним синтезом художніх роздумів Косинки про драматичні випробування людини й народу в пореволюційну добу можна вважати два його твори — "Фавст" (1923) і "Гармонія" (1933). В обох оповіданнях головні герої проведені крізь горнило тюремних випробувань: муравйовських застінків і білогвардійської катівні.
Дуже важливою в творчому доробку Григорія Косинки є новела "Мати» яку М. Рильський називав однією з найглибших речей письменника. Написана в 1925 р., вона невдовзі з'являється окремою книжкою. Відтоді новела входила майже до всіх збірок письменника. Невідомо, що безпосередньо спонукало митця до її створення, як довго виношувався задум. Можливо, якийсь подібний епізод із життя, а чи просто тривога за свою згорьовану маму, боязнь втратити її.
Навіть останній твір письменника, - зовсім уже ідеологічно витримана « Гармонія» герой якої не бажає працювати на панів, відбуває покарання в денікінській тюрмі й нарешті вирішує вступити до більшовицького війська, - сповнений живого розуміння селянської психології й виконаний надзвичайно талановито.
4 листопада 1934 р. Григорій Косинка був арештований і звинувачений "в організації підготовки терористичних актів проти працівників радянської влади", а 18 грудня розстріляний після вироку військової колегії Найвищого суду Союзу РСР в м. Києві від 13—15 грудня цього ж року (сталося це в приміщенні колишнього Інституту шляхетних дівчат, який пізніше називався Жовтневим палацом культури, а потім Міжнародним центром культури і мистецтв). Разом з Косинкою «по справі проходять» Олекса Влизько, Дмитро Фальківський, батько і син Антін та Іван Крушельницькі. Українські письменники для російсько – більшовицького режиму були ніким іншим, як « терористами»…Закопували розстріляних тоді в кінці Лук’янівського кладовища. Саме закопували – де насправді могили цих письменників, нікому невідомо…
Однак за коротке життя Григорію Стрільцю, що обрав собі за літературний псевдонім народну назву квіток « червоних косинців», випало про власні новели чути здебільшого несправедливі докори й похмуру «класову» критику.
Відтак було двадцятилітнє абсолютне мовчання ; офіційна реабілітація 19 жовтня 1957 року, якої з неймовірними зусиллями таки домоглася дружина Тамара Мороз- Стрілець; напіввизнання, що межувало із напівзамовчуванням; і лише в незалежній Україні – перші спроби не по- новому, а по – справжньому прочитати твори Григорія Косинки, осмислити їх роль і місце у становленні української літератури та й взагалі літератури.
« Ім’я й діло Григорія Косинки міцно вплетені у вінок слави української літератури» (В. Касіян).