Велика простота - велика досконалість.

«Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що оспівував Шевченко…» Але для того ,щоб написати ці рядки, він мусив стати людиною. Постать Б.-І. Антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи. Він, безперечно , це один з українських поетичних геніїв XX ст.

Дивний вірш про своє життя на шевченківських вишнях Антонич трактував сам, як твір, що « висловлює зв’язок поет з традицією нашої національної поезії, а зокрема шевченківської. І в цій традиції, - писав про себе Антонич,- поет почуває себе одним дрібним тоном ( малим хрущем), але зате врослим в неї глибоко й органічно, начеб сягав корінням ще шевченківських часів.»

Богдан – Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року на Лемківщині, у с.Новиця ( тепер Малопольське воєводство у Польщі) в сім’ї греко – католицького священика Василя Антонича та Ольги Волошинович..

Лемківщина – це етнічна українська територія , на якій проживає етнографічна група українців лемки. Вона розташована в Карпатах по обох схилах Бескидів, на перетині сучасної Польщі, українського Закарпаття та Словачини.

Справжнє прізвище роду Богдана – Ігоря було Кіт, але родина змінила його перед народженням єдиного сина. Батько вважав, що прізвище Кіт не було достатньо поважним для сільського священика.

У 1914 році родина перебралася до Відня, де з гіркою бідою перебула чотири роки. У 1919 році Богдан з мамою ( батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини.

Труднощі війни віблися на здоров’ї Богдана – Ігоря. Спочатку він навчався з приватною вчителькою. Яка читала малому Антоничеві напам’ять поезії Шевченка, оповідала казки, співала колискової, а в 11 років віддали до Сяноцької гімназії.

Учився він добре, не любив вириватися вперед. Антонич захоплювався музикою, він не лише любив грати на скрипці, а й пробував компонувати сам музичні твори. Одну його річ грала ціла гімназія.

В 1928 році закінчив гімназію і записався на гуманітарний факультет Львівського університету ( спеціальність – слов’янська філологія).

. З 1928 по 1933 рік Антонич навчається у Львівському університеті . Гурток україністів заслуховує його філологічні студії. Перед університетськими друзями виступає Антонич так само з читанням своїх поезій.

У 1931 році виходить його перша книжка « Привітання життя», яка привернула увагу до нього львівської літературної громадськості. Майже одночасно з « Привітанням життя» поет готував збірку релігійної лірики під заголовком « Велика гармонія». Ця книжка наслідок класичного виховання молодої душі в класичному священицькому середовищі.

«Привітання життя» - це насамперед жорстока школа поетичної форми. Антонич випробує тут свої сили, ставлячи перед собою завдання на винахідливість у римуванні, звуковій будові рядка, ритмо – мелодиці строф і цілих віршів.

Вітай, життя! Що більш даєш, і щастя, і красу

І сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще,

Вітай, життя! І на привіт тобі я понесу

м‘яке, та в панцир крицевий закуте серце.

Єдиної міри для поезії нема, і тому її не міг знайти Антонич. Але багато мір для свого мистецтва – а серед них і почуття міри – знайшов він у « Привітанні життя». Філологічно – експериментальний курс поетики цієї книжки дав поету дуже багато. Насамперед підвищив культуру його вірша. Слово стало податливим, думка – вперто ясно.

Антонич не був заворожений блиском багнетів до мертвого зляку, до паралічу правди в серці. Конфлікт поета з дійсністю був гострий, але ніби ніж у піхву схований у споглядально - філософську манеру поетичного письма. Поет звертається з явно соціальними болями до своєї музи:

Я не потраплю, я не зможу, я не зможу

для тебе

вирізьблювати, мов діаманти, вірші,

як дні кругом все гірші.

Але я знаю: в цю хвилину не пригожу

небавом, може навіть нині

нараз тебе побачу в простої людини

чині.

«До музи»

Повна суперечливих мотивів перша книжка Антонича є образом душі, що б’ється в саку сумнівів, сплетеному з думок про покликання поета, про несправедливість світу, в якому живе поет, про прагнення і неможливість утечі в інший, створений уявою світ краси і гармонії. Сумніви не покинуть Антонича вже ніколи. У « Трьох перстенях» прочитаємо « Суворий вірш», де безпощадно оголена роздерта душа поета.

Не втекти, вже дарма, від жорстоких цих днів…

Не сховатись, дарма, в тиху тінь самоти…

Не сховатись, дарма, під наметом краси.

«Книга Лева», одначе, далеко не вся складається з творчих недотягав. Розділами, що звуться « Ліричне інтермецо» ( їх там два), вона сполучає «Три перстені» з вершиною Антоничевої поезії – книжкою « Зелена Євангелія». Крім елегантних маленьких натюрмортів, тут є полотна космічних катаклізмів. Гордістю « Книги Лева» є дозрілі медитації на мистецькі теми:

Від спеки місто важко дише

Й чоло його, шорстке й червоне

Під віялом нічної тиші

поволі стигне і холоне.

Тремке натхнення віддзвеніло,

застигло в мудрій вірша брилі.

Твоє чи не твоє це діло,

Ти сам збагнути вже не в силі.

« Літній вечір».

Після смерті Антонича з його рукописної спадщини було видано ще дві книжки – « Зелена Євангелія» (1938) та « Ротації» (1938).

До речі про залицяння – своїй коханій дівчині Ользі Олійник Богдан- Ігор присвячував вірші, зокрема зі знаменитої збірки « Зелена Єввангелія» . Вони були познайомилися на одному із літературних вечорів , яка тоді вчилася в гімназії в Тернополі і після кількох років стосунків планували одружитися. Утім, передчасна смерть нареченого завадила планам.

Послухай: б’є весільний бубон

І клени клоняться, як пави.

В твоє волосся, моя люба,

Заплівся місяць кучерявий.

Чому пригасла скрипка трохи,

чому тремтить твоя долоня?

Ніч срібним сяйвом, наче мохом,

обмотує підкови коням.

« Дерево музики» - так можна б назвати мало не кожен твір « Зеленої Євангелії » де скристалізувався й зас’яяв усіма достоїнствами поетичний стиль Антонича.

В чому головний секрет цього стилю? Мабуть, у тому, що поет з неймовірною віртуозністю поєднує зорові враження з музичними, слуховими, вдаючись до різних способів передачі відчуття кольорів і скульптурних форм образами звукового ряду: і, навпаки,відчуття розмаїтих явищ звуку – метафорами зорового походження.

Прикладом комбінування слухових образів із зоровими ,дивовижного поєднання живопису і музики в слові може бути вірш Антонича « Концерт».

Горлянки соловейків плещуть, мов гобої,

У димі пахощів, в чаду лілейних куряв,

Аж спів змінився запах, мов за ворожбою,

Розплився в квітах пил. Це тільки увертюра…

Б.-І. Антонич добре грав на скрипці, компонував музику, малював. У приватному житті він був малоговірким задумливим самітником, так і не встиг одружитися.

Помер Антонич 6 липня 1937 надвадцять восьмомуроці життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легенів перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові.

Незважаючи на короткий життєвий шлях, Атонич залишив по собі унікальні тексти. Літературознавці вважають, що поетична спадщина поета настільки багатогранна та масивна, що її б вистачило на цілу літературну школу, покоління чи епоху митців.

У Богдана-Ігоря Антонича все це співіснувало в одній особистості – скромній та мовчазній, високоінтелектуальній та легкій, через що його називають «поетом весняного похмілля».

Велика простота –

найвища досконалість.

Наївність є свята,

довершенням є малість.

Щаслива це людина,

ясна її дорога.

Наївно, мов дитина,

молитися до Бога.

Поезію Антонича "Народився Бог на санях" виконують як відому колядку, яку на музику поклав український бандурист Василь Жданкін. Також є версії виконанняТараса Чубая,Христини Соловій та Львівський колектив«Пиріг і Батіг»випустив новий альбом«Зелений». У якості текстів пісень використано поезію Антонича. Пісня «Листопад» на вірші Богдана-Ігоря Антонича стала п’ятим синглом у проекті співачки Оксани Мухи та композитора Дмитра Кацала «Від Шевченка до Костенко», у якому піснями стають вірші найвідоміших українських поетів.

Використані джерела:

https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/A/AntonychBI/VelykaGarmonija/SvjataProstot https://ww https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/A/AntonychBI/PryvitannjaZhyttja.htmlw.mysle https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/A/AntonychBI/KnygaLeva.htmlnedrevo.com.ua/u https://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit/A/AntonychBI/Rotaciji.htmlk/Lit/A/AntonychBI/TryPersteni.htmla.html

https://dovidka.biz.ua/bogdan-igor-antonich-biografiya-skorocheno

Антонич Богдан-Ігор. Велика гармонія. - К.: Веселка, 2003.-350с.