.jpeg)
Для вчителiв
Стрес — це насамперед фізична й психологічна реакція тіла, яка допомагає нам краще впоратися з критичною ситуацією
У стані стресу наші м’язи напружуються, аби захистити тіло від імовірних травм. Коли загроза зникає, вони розслабляються і ми не відчуваємо дискомфорту. Але хронічний стрес може тримати м’язи в постійній напрузі, яка з часом викликає важкість і навіть больові відчуття по всьому тілу.
В Аптечці самодопомоги, створеної в межах Всеукраїнської програми ментального здоров'я Ти як?, заснованої за ініціативи першою леді Олена Зеленська, можна знайти вправи і техніки, які допомагають знизити напругу. Одна з таких вправ «Черепаха».
РОЗЛАД ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ:
поради психолога для вчителів
За даними численних досліджень, в Європі та Америці поширеність розладу з дефіцитом уваги та гіперактивністю (РДУГ) серед дітей становить 4-8%. Це означає, що в кожному класі загальноосвітньої школи є принаймні 1-2 дитини з симптомами РДУГ, а зазвичай це і 3-4 дитини в класі.
Проте часто така дитина не має жодних візуально помітних порушень, а її поведінка сприймається як особливість характеру чи недостатність виховання. Тоді як насправді, РДУГ зумовлений недостатньо ефективним функціонуванням певних зон головного мозку, які відповідають за контроль над поведінкою.
Отже, дитина зі РДУГ не має змоги впливати на власну поведінку лише своїм бажанням.
Де взяти сили та як зберегти внутрішній ресурс
Внутрішній ресурс – це фізичні й моральні сили, які потрібні для повсякденного життя і трохи більше. Навіть у найскладніші часи важливо знаходити джерела, які хоча б на один відсоток поповнюватимуть внутрішній ресурс.
Є два способи, як поводитися із цим ресурсом собі на користь.
1. Навчитися не витрачати наявний ресурс
- Тимчасово не включайтеся в ситуації, які вас безпосередньо не стосуються. Наприклад, у конфлікти й розмови людей, які вас оточують: вони розмовляють між собою, але не з вами.
- Не виконуйте роботу, якої від вас не вимагають.
- Не витрачайте внутрішній ресурс на відстоювання не принципової для вас думки. Суперечки через дрібниці – заняття ресурсне тільки в тому разі, якщо за це платять. Але найчастіше не принципові питання більше забирають сили на обстоювання, ніж дають задоволення.
- Не ігноруйте фізичних потреб. Якщо вам хочеться пити – пийте, відчуваєте, що голодні – поїжте, якщо вам необхідно прогулятися чи полежати – зробіть це. Але важливо ставити своєму тілу запитання усвідомлено, з паузами й з концентрацією на відчуттях тіла.
- Відпочивайте. Наше тіло здебільшого відпочиває під час сну, а от мозок відпочиває в інформаційній тиші. Для нормального відпочинку зменште кількість спожитої інформації. Якщо видалася вільна хвилинка, відпочиньте. А це значить, залиште навколо тільки фонові шуми. Прямої, спрямованої в очі, вуха інформації (новин, фільмів, книжок), краще уникати.
- Відмовляйтеся від способів проведення дозвілля, які вас втомлюють. Приміром, від зустрічей із людьми, якщо ви перенасичені контактами за день. Від поїздок на громадському транспорті, якщо є можливість пройтися. І взагалі запитуйте: «Чи хочу я насправді зараз нових стимулів – зорових, слухових, тактильних?»
2. Зберегти та накопичити ресурс
Коли вдається зберігати ресурс на стабільному рівні тривалий час, ви можете поступово його нарощувати. Для цього:
- Структуруйте свій час так, щоб спочатку враховувалися ваші повсякденні потреби, а потім справи.
- Намагайтеся регулярно отримувати нові позитивні враження, шукайте джерела навколо. Йдеться про те, щоб відстежити речі, явища й події, які наповнюють вас і при цьому не втомлюють.
- Знаходьте приємні для вас події, образи, запахи в навколишньому світі.
- Ретельно підходьте до вибору кола свого спілкування й учіться оточувати себе людьми, з якими вам цікаво й при цьому легко спілкуватися. Дозвольте собі відмовлятися від того, щоб вислуховувати скарги інших людей, давати їм поради й брати активну участь у плітках і чварах. Ви побачите, що якість людей навколо вас підвищиться. Разом із самооцінкою і самопочуттям. Не лінуйтеся шукати навколо людей за інтересами.
- Піклуйтеся про себе фізично, вчасно звертайте увагу на біль, порушення в роботі організму, симптоми втоми нервової системи й звертайтеся по допомогу. Здоров’я – це основа всього. Будь-які симптоми, які проявляються регулярно й тривають понад тиждень, – привід пройти клінічну діагностику. Не ігноруйте своїх захворювань.
ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ПІДЛІТКОМ І ВЧИТЕЛЕМ В КРИЗОВИЙ ДЛЯ НИХ ЧАС
1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасовий й швидко пройде. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Поцікавтесь, що найбільше в цей час турбує підлітка.
4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому повірити у власні сили
5. Використовуйте слова, речення, які сприятимуть встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти та викликати довіру в нього.
8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.
5 кроків до порозуміння з підлітками.
● Не порівнюйте з іншими. Підліток і без вас знає про тих, хто кращий за нього. ...
● Беріть курс саме на сильні сторони підлітка .
● Критикуйте поведінку чи дії, а не особистість .
● З розумінням ставтеся до підліткових проблем .
Підлітковий період - один із складних періодів життя людини. Офіційно це 10-19 років.
Останнім часом масово звертаються підлітки із запитом:
- депресивні думки;
- суїцидальні думки;
- апатія;
- відсутність сенсу життя;
- відсутність апетиту та багато іншого
Підлітки сильно виснажуються у теперішній шкільній програмі, відсутність розуміння від батьків, карантин, війна не проходять
5 кроків для відновлення стійкості:
"Як би ви почувались, якби ваш начальник постійно порівнював вас з вашими співробітниками, присоромлював та назвав це мотивацією?"
"Як би ви почувалися, якби у вам щодня задавали зробити щось по роботі додому і очікували видимі результати на понеділок?"
"Чи змогли б ви плідно працювати під пильним оком начальства та розписаним похвилинно графіком щодня, включаючи виділений час на їжу та туалет?"
"А якби вас постійно зіштовхували на конкуренцію з колегами та привселюдно ставили вам оцінки, красномовно коментуючи ваш прогрес?"
Це невеликі уривки англомовної статті, котру я на днях по читала на тему відношення шкільної системи до дітей.
Висновок був один: жоден дорослий не став би добровільно терпіти таке відношення.
Але різниця в тому, що у дітей немає вибору. Принаймні у більшості.
Ми, як дорослі, маємо розуміти несправедливість цього світу. Нам варто пам'ятати, що система, в якій ми працюємо та в якій навчаються наші діти є новою і багато процесів психологічних досі є невивченими. Не важливо, чи йде мова про завод, іт-компанію, маленький бізнес, школу державну чи приватну.
Якщо говорити про систему освіти, то до Другої Світової масового навчання дітей не існувало. Раніше навчалися лише діти привілейованих класів і то - переважно хлопці. Ніколи раніше не було такого масового навчання дітей, особливо впродовж 12 років + 5-7 років ВНЗ.
Якщо вам здається, що це лише в нашій освіті проблема, то, будь ласка, пошукайте та перекладіть в ґуґлі англомовні статті про освіту і ви побачите небувалі баталії між тими, хто підтримує ранню освіту та тими, хто б'є на сполох про недоречність навчання дітей письму та правильному сидінні за партою у віці трьох років.
Будь-яка система є повільною та неповороткою. Нашим завданням, як дорослих, є відстоювання прав своїх та тих, хто за себе не зможе постояти, з ціллю повільної зміни та гуманітаризації як освітньої, так і робочої, і суспільної (і навіть політичної) систем.
Я знаю, що на мене можуть накинутися вчителі, мовляв вони заручники(ці) системи і не можуть витримати тиск зі сторони адміністрації та батьків. Але я працювала в школі і скажу лише одне: захищайте слабших. Не СЕБЕ, а дітей. І підтримуйте кожну маму, котра захищає свою дитину, бо це її рішення є правильним! Лише тоді можна щось змінити, якщо вільно говорити (ні, кричати!) про несправедливість. І шукати разом рішення.
Жодна дитина не заслуговує на приниження
Жодна дитина не заслуговує булінгу
Ніхто ще не вмер від невиконаних домашніх завдань (по секрету скажу, що в багатьох країнах додому взагалі нічого не задають)
Якщо у дорослого робочий день триває 8 годин, то у дитини не повинен тривати 16 (як це є у випускних класах)
*Як допомогти дитині стати більш зосередженою. Поради, що стануть в пригоді й дорослим*
Дитина неуважна і не здатна зосередитись на чомусь одному впродовж бодай кількох хвилин. Часто такі скарги можна почути від батьків, чиї діти навчаються в молодших класах. Хоча стривайте. Хіба слабка концентрація – це лише дитяча проблема?
Насправді довільна увага людини може бути зосереджена на чомусь одному приблизно 8 секунд. Далі концентрація залежить або від рівня зацікавленості, або – від сили волі. Тобто, в процесі мислення ми знаходимо для себе внутрішнє обґрунтування, чому саме зараз варто зосередитись на цій роботі.
Проте для дітей цей причинно-наслідковий зв'язок часто не зрозумілий. А дорослий, який вимагає від дитини 2 години читати підручник, замість дивитися значно цікавіший мультфільм – взагалі виглядаєте дивно.
Тож ловіть кілька порад, що допоможуть розвинути здатність до концентрації у дитини. А заразом – і дорослим вони стануть в пригоді.
*Встановлюйте чіткі цілі та реальні дедлайни.* Іншими словами: розпорядок дня важливий. Дитина має розуміти послідовність своїх дій щодня і конкретні часові межі на виконання щоденних завдань. При чому розпорядок потрібен не лише для навчання, наприклад, але також для дозвілля. Водночас важливо пояснити дитині, яким має бути в підсумку результат роботи – тобто, яка взагалі мета цього процесу.
*Розбийте великі завдання на менші* – дитина не почуватиметься обтяженою, виконуючи завдання, які не займають багато часу. Якщо дитина виглядає розгубленою, коли їй належить прочитати розділ із підручника, давайте їй читати по сторінці або по декілька абзаців.
*Інтерактивність та зміна виду діяльності.* 20 хв англійської, розминка, 20 хвилин математики, трохи музики й можна знову повертатись до англійської. Монотонність – головний ворог концентрації. Також можна спробувати запропонувати дитині виконати домашнє завдання в незвичних умовах. Наприклад, в теплу пору року почитати на природі, а не вдома. Інший варіант – використовувати інтерактивні методи навчання: графіки, картинки, навчання з елементами гри. Усе це дозволить підвищити рівень зацікавленості дитини, а отже – і рівень уважності.
*Розробіть ефективну систему мотивації.* Заохочення працює ефективніше, ніж страх покарання. На цьому наполягають деякі теоретики у сфері управління персоналом. А як щодо дітей? Розвиваючи стійкість уваги, важливо вийти на той рівень, коли дитина сама усвідомить, які вона отримає бенефіти від своєї роботи. Це мотивує працювати ще краще, бути ще уважнішим, не відволікатись. Натомість загроза покарання мотивує виконати завдання лише на рівні достатньому, щоб уникнути санкцій. Як тільки подразник у вигляді зовнішнього тиску зникає, будь-яке бажання працювати далі теж розчиняється.
*Важливо.* В окремих випадках розсіяна увага у дитини також може бути пов'язана з поганою якістю сну, харчовими звичками, стресом або іншими чинниками, що мало залежать від самої дитини. Розлад дефіциту уваги та гіперактивності – проблема, з якою варто звернутися до фахівця.
Доцільно заздалегідь обмірковувати, як саме ті чи інші завдання можуть вплинути на дітей, чиї батьки або родичі брали участь чи постраждали, або навіть загинули внаслідок військових дій.
Не потрібно думати, що всі діти однаково відреагують на якусь травматичну подію.
Різні діти на одну і ту ж саму подію прореагують по-різному. На це буде впливати попередній досвід реагування на травмуючі події, рівень розуміння дитиною того, що відбулося і відбувається, чи була надана підтримка та допомога раніше, чи мала дитина дорослого, якому могла б довіряти.
Доцільно обговорювати з батьками можливі реакції дітей на події, тривоги та страхи у зв’язку з ними та як це відображається в поведінці дитини. Серед дітей у групі можуть бути ті, хто втратив близьких людей або дім. Такі діти можуть переживати втрату і в такий період у них може знизитись успішність, можуть бути складнощі з концентрацією уваги, пригнічений емоційний стан.
Не потрібно навішувати на таких дітей ярлик «проблемна» дитина. Важливо побачити в ній особистість, яка реагує на перенесену втрату.